"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

3. СТО ПЛЮС П'ЯТДЕСЯТ

- Ви, певно, з газети? - запитав капiтан Небреха, проникливо позираючи
на мене. - Он з вашоу кишенi, мов газирi верховинця, стирчать самописки.
- Берiть вище, - вiдрекомендувався я, задоволений, що маю справу з
напрочуд спостережливою людиною. - Я спецкор журналу для юнацтва "Навколо
Всесвiту".
- Знаю цей журнал! - одразу пожвавiшав капiтан. - Вiн завше добре
iлюстрований. Щономера у ньому фотографiй бiльше, нiж сторiнок! То що,
будете фотографувати?
Фотографувати?! А якоу вiн заспiвас, коли дiзнасться про сто плюс, про
всяк випадок, п'ятдесят?.. А все-таки це ганьба! За свос космiчне життя
капiтан Небреха зажив такоу всесвiтньоу слави, що й розвороту для нього
було б замало. В iнтерв'ю на сто рядкiв не обiймеш навiть назв ста
дев'яноста трьох Сонць, що мали честь чути оглушливий гуркiт двигунiв його
ракети. Нi, це таки справдi ганьба! Адже навiть з неписьменними на перше
вересня газетярi записують бiльшi бесiди.
- Фотографiй не буде, - категоричним тоном повiдомив я, почуваючи себе
не репортером, а катом. - Обмежимося коротеньким iнтерв'ю на сто рядкiв
плюс, про всяк випадок, п'ятдесят рядкiв запасу.
- Сто плюс п'ятдесят, та ще про всяк випадок! - вражено вигукнув
капiтан i з цiлком зрозумiлою вiдразою глипнув на мене. - Та я вам,
добродiю, цю мiзерiю за п'ять хвилин набалакаю!
Я блискавично вихопив блокнота i самописку, щоб за якихось п'ять хвилин
вiдбути цю невдячну справу.
Гарноу ж думки буде про мене капiтан Небреха! Але чим я мiг у цiй
ситуацiу зарадити? Не посилатися ж на зарозумiлого головного редактора з
його червоним олiвцем...
А знаменитий зореплавець, грiзно стуливши брови, мовчки вивчав надра
свосу прокуреноу люльки. Звiсно, образився на всi сто плюс п'ятдесят
вiдсоткiв. А ви хiба не образилися б, якби загнуздали у космiчний вiзок
комету, а вам не придiлили б i пiвколонки журнального тексту? Авжеж,
Небреха залюбки витурив би мене за дверi, якби йому не стали на завадi
загальноприйнятий закон гостинностi, а також закон про дрiбне хулiганство.
Вiд нього й не такi, як я, гарбузи качали.
Так от. Капiтан люто сопiв пiд непосильним навiть для флегматика
тягарем двох невблаганних законiв, а я не дуже вдало намагався удавати,
нiби нiчого такого не сталося.
Я поклав собi поводитися якнайприроднiше, так, як поводяться у домi
давнi знайомi, що ум господарi дозволяють навiть хазяйнувати на кухнi.
Я звiвся на ноги i пiдiйшов до столу, на якому стояв чималенький глек.
- Капiтане, де у вас вода? - запитав, зазираючи усередину глека. Ого!
Глек мiстив у собi пальцiв на п'ять пилу. Я пiдняв глек i жартома докинув:
- Що то значить - вiкувати без хазяйкиу Та нiчого, цю посудину я зараз
вимию. Це ж треба зiбрати стiльки пилюки. Хоч веди археологiчнi
розкопки...
- Молодий чоловiче, - мовив капiтан Небреха, i в голосi його забринiла
неприхована зневага, - оцю, як ви зволили назвати, пилюку я збирав не десь