"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу авторана земних путiвцях, а на Чумацькому Шляху. I, до речi, збирав буквально по
порошинцi. А там, коли здибасш хоч одну мiкроскопiчну порошинку у цiлiй кубiчнiй свiтловiй секундi, вважай, що тобi страшенно поталанило. Навiть коли тебе природа з пелюшок обдарувала усiма талантами, - капiтан на мить замовк, а тодi ущипливо додав: - Пiднесiть у куб триста тисяч кiлометрiв i спробуйте розшукати там порошинку. Це вам не голка в сiнi i не макове зернятко на пляжi. Та, гадаю, ви це засвоули ще у школi на уроках з астрономiу. Чи, може, я помиляюся? I вiн знову з обуренням пробурчав: - Сто рядкiв плюс п'ятдесят! 4. УНIКАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ Я гарячково шукав порятунку. Ще один промах - i капiтан викине мене з дому. Отут я й зауважив, що у вiтальнi немас жодного зображення капiтана. А мiж тим, по вицвiлих обоях так i ряснiли темнi плями. Певно, тут колись красувалися портрети, а потiм ух познiмали. Кажуть, що найкраща оборона - це наступ. Я вирiшив перевiрити цей теоретичний висновок на практицi i з виразом щироу стурбованостi мовив: - На мiй погляд, капiтане, ви даремно знехтували одвiчним законом переходу кiлькостi у нову якiсть. Як i слiд було чекати, вже перше критичне зауваження змiцнило моу позицiу. Небреха насторожено зиркнув на мене: - Ви, капiтане, - впевнено повiв я навальну атаку, - познiмали геть усi своу портрети. Я розумiю: вирiшили не докучати людям власною персоною - мовляв, скромнiсть бiльше прикрашас людину, анiж портрети. А що з усього цього вийшло? Зведена до абсолютного нуля кiлькiсть породила негативну якiсть. Тепер туристи можуть подумати, що ви з надмiрноу пихи зневажили ухню щиру повагу i цiлком виправдану допитливiсть. Не гаразд, капiтане... Я з присмнiстю спостерiг, як Небреха вперше за час нашого знайомства почервонiв. Це було помiтно навiть у субтропiчних сутiнках. Таки втрапив у мою пастку! - Невже отак подумають? - стурбувався уславлений зореплавець. Я лише знизав плечима: - Звичайно! А як ще можна тлумачити це протиприродне явище? На тому розмова вщухла, i ми мирно полягали спати. А на ранок мене чекав сюрприз: у вiтальнi висiв блискуче виконаний портрет Небрехи. Капiтан був сфотографований на весь зрiст - вiд вусiв до протеза. Його iмпозантна постать дихала непiдробною величчю. Прикро тiльки, що це диво фотомистецтва Небреха почепив догори ногами. Мабуть, вiшав уночi та й переплутав, де у нього вуса, а де протез. Свiтло ж навмисне не вмикав, щоб мене не будити. Я негайно виправив його мимовiльну похибку i, весело мугикаючи модну мелодiю, подався голитися. Але коли капiтан Небреха погукав мене на ранкову каву i я зайшов до вiтальнi, то мало не остовпiв: портрет знову висiв догори ногами! - Капiтане, - вражено запитав я, - навiщо ви чiплясте портрет униз |
|
|