"Юрiй Ячейкiн. Спалах понадновот зiрки" - читать интересную книгу автора

на земних путiвцях, а на Чумацькому Шляху. I, до речi, збирав буквально по
порошинцi. А там, коли здибасш хоч одну мiкроскопiчну порошинку у цiлiй
кубiчнiй свiтловiй секундi, вважай, що тобi страшенно поталанило. Навiть
коли тебе природа з пелюшок обдарувала усiма талантами, - капiтан на мить
замовк, а тодi ущипливо додав: - Пiднесiть у куб триста тисяч кiлометрiв i
спробуйте розшукати там порошинку. Це вам не голка в сiнi i не макове
зернятко на пляжi. Та, гадаю, ви це засвоули ще у школi на уроках з
астрономiу. Чи, може, я помиляюся?
I вiн знову з обуренням пробурчав:
- Сто рядкiв плюс п'ятдесят!



4. УНIКАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ

Я гарячково шукав порятунку. Ще один промах - i капiтан викине мене з
дому. Отут я й зауважив, що у вiтальнi немас жодного зображення капiтана.
А мiж тим, по вицвiлих обоях так i ряснiли темнi плями. Певно, тут колись
красувалися портрети, а потiм ух познiмали.
Кажуть, що найкраща оборона - це наступ. Я вирiшив перевiрити цей
теоретичний висновок на практицi i з виразом щироу стурбованостi мовив:
- На мiй погляд, капiтане, ви даремно знехтували одвiчним законом
переходу кiлькостi у нову якiсть.
Як i слiд було чекати, вже перше критичне зауваження змiцнило моу
позицiу. Небреха насторожено зиркнув на мене:
- Як вас розумiти?
- Ви, капiтане, - впевнено повiв я навальну атаку, - познiмали геть усi
своу портрети. Я розумiю: вирiшили не докучати людям власною персоною -
мовляв, скромнiсть бiльше прикрашас людину, анiж портрети. А що з усього
цього вийшло? Зведена до абсолютного нуля кiлькiсть породила негативну
якiсть. Тепер туристи можуть подумати, що ви з надмiрноу пихи зневажили
ухню щиру повагу i цiлком виправдану допитливiсть. Не гаразд, капiтане...
Я з присмнiстю спостерiг, як Небреха вперше за час нашого знайомства
почервонiв. Це було помiтно навiть у субтропiчних сутiнках. Таки втрапив у
мою пастку!
- Невже отак подумають? - стурбувався уславлений зореплавець.
Я лише знизав плечима:
- Звичайно! А як ще можна тлумачити це протиприродне явище?
На тому розмова вщухла, i ми мирно полягали спати.
А на ранок мене чекав сюрприз: у вiтальнi висiв блискуче виконаний
портрет Небрехи. Капiтан був сфотографований на весь зрiст - вiд вусiв до
протеза. Його iмпозантна постать дихала непiдробною величчю. Прикро
тiльки, що це диво фотомистецтва Небреха почепив догори ногами. Мабуть,
вiшав уночi та й переплутав, де у нього вуса, а де протез. Свiтло ж
навмисне не вмикав, щоб мене не будити.
Я негайно виправив його мимовiльну похибку i, весело мугикаючи модну
мелодiю, подався голитися. Але коли капiтан Небреха погукав мене на
ранкову каву i я зайшов до вiтальнi, то мало не остовпiв: портрет знову
висiв догори ногами!
- Капiтане, - вражено запитав я, - навiщо ви чiплясте портрет униз