"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

на вухах, веснянки на носi (вони у нього не сходять навiть серед зими), а
над носом - окуляри в круглiй чорнiй оправi. То й що з цього, запитаєте ви?
Хiба ми не бачили отаких ласих до морозива хлопцiв? Усе життя їх бачимо!
Вони, можна сказати, уже набридли нам! Вони сидять i їдять морозиво навiть у
найпекельнiшi морози, а що вже казати про погiдний вересневий день бабиного
лiта?
Воно справдi так. Маєте цiлковиту рацiю. Але якби ви придивилися до
нього пильнiше, то неодмiнно звернули б на нього увагу. У Павлуся був такий
зосереджений i вдумливий вигляд, що якби йому пiд нiс з веснянками та
окулярами припасувати ще вуса та сиву бороду, то цiлком можна було б
помилитися i подумати, що перед вами сидить не школяр, а принаймнi
заслужений пенсiонер.
Отож Павлусь сидiв на лавi у затишному скверику (навколо анi душi) i їв
морозиво.
Думаєте, вiн їв морозиво тому, що полюбляв усе солодке?
Х-ха! I ще ха-ха!
То дiвчатка люблять солодке - рiзнi там цукерки i тiстечка. Одне слово,
солодке - то дiвчача справа, а життя у хлопця - не цукор. I тому, коли
Павлусь їсть морозиво, вiн його зовсiм не їсть, а гартує свiй органiзм,
привчає його не жахатися лютих морозiв. Хтозна, можливо, йому колись
доведеться героїчно працювати на суцiльнiй кризi аж на Пiвнiчному полюсi або
в задубiлiй, мов у холодильнику, Якутiї. А до трудових подвигiв серед моржiв
та бiлих ведмедiв слiд готуватися змалку, бо iнакше за всеньке життя тiльки
й побачиш їх, що за гратами у звiринцi. Ось чому Павлусь нiколи й не жахався
зайвої порцiї найкрижанiшого морозива. Х-ха!..
Але не про це у нас мова.
Мова про те, що саме в цей час невiдомо звiдки з'явився
старий-престарий дiд i вмостився на лавi поруч з Павлусем. I якби ви
побачили отого дiда тодi, ви б теж нiзащо не звернули на нього жодної уваги.
Дiд як дiд: капелюх на вухах, окуляри на носi, а пiд носом вуса та бiла
борода двома клинцями. Хiба ж ми не бачили таких? Надивилися досхочу! Але
якби придивилися до нього пильнiше, то неодмiнно звернули б на нього увагу.
Рiч у тiм, що, якби дiдовi зголити вуса й бороду, можна було б цiлком
помилитися i подумати, що перед вами сидить не пристаркуватий пенсiонер, а
мiцний чолов'яга середнього вiку. Чого тiльки на свiтi не трапляється!
- Добрий день, - мовив незнайомець.
Але Павлусь, невдоволений появою дiда (що йому - iнших лав мало?),
удав, нiбито привiтання не зрозумiв, i вiдповiв зухвало:
- Ага, дуже гарний сьогоднi день. Аж уроки не хочеться йти слухати...
(По секрету повiдомлю вам, що Павлусь отак негарно iнодi чинив, коли
його нiхто iз знайомих на бачив i не чув. А коли були присутнi знайомi
свiдки, то - ого! - вiн усе пречудове розумiв! Аби потiм удома не слухати
довжелезних, як пасок, нотацiй батька...)
Аж тут старий лагiдно промовив:
- Мiй юний друже! Якщо тобi до вподоби соромити самого себе, то не
сором своєю невихованiстю принаймнi власних батькiв. Вибач на словi, якщо
воно видалося тобi за зле.
Ви чули?
У дорослих просто-таки капосна звичка - повчати нещасних дiтей на
кожному кроцi! Навiть тодi, коли ти смирно сидиш i тихо їси собi морозиво...