"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

Ого! Павлусь мiг би похвалитися, як чхав у бiлiй мiнеральнiй курявi, як
потiм ставав пiд лагiднi струменi штучного дощу i як бiгав наввипередки з
комбайнами... Та навiщо про все це розповiдати, коли тобi одразу й
вiдкажуть:
- Х-ха! Знайшов про що розповiдати... Ми ж усе по телику бачили!
Отак би й сказали, це точно, жодних сумнiвiв у цьому нема. Павлусь i
сам би неодмiнно отак сказав, аби затулити недоречно роззявлену пельку
непроханому оповiдачевi.
Але ж погодьтеся, це просто жах, коли тобi немає про що розповiдати!
Мука!


Роздiл 4,
в якому оповiдається про те,
як Павлусь провалився пiд землю

Ну, добре - можна ж було й на перервах набалакатися про метеликiв
досхочу. Побалакали i край! Але слухати теревенi про метеликiв, ще й iдучи
додому, - то вже занадто для будь-кого, навiть для залiзної людини з
нержавiючими сталевими нервами. Послухайте лишень, про що розпинався Васько.
Одного разу Васька, вiдомого на весь загiн невтомного мисливця на
метеликiв, осяяла блискуча iдея. Вiн вирiшив замаскуватися пiд опудало. Це
нескладно. Досить поначiпляти на себе усiлякого лахмiття, одягти на голову
дiряве вiдро, i ти вже - опудало. Запам'ятай лише: руки слiд пiдняти до
рiвня плечей i покласти на пiдпори, вирiзанi з тонких гiлок, бо iнакше
горизонтально руки нiзащо не втримаються.
Стояв Васько, не рухався i майже не дихав. А сонце смалить! Пече, як у
Сахарi! I навiть краще. У ротi швидко пересохло, хоч голова була у вiдрi.
Але що для справжнього мисливця тимчасовi труднощi? Нормальнi несприятливi
обставини - тiльки й того. Уже на обiд гукають, а мисливець не ворухнеться.
Уже холодний компот з черешень дають, а опудало героїчно стовбичить, хоч i
вмирає вiд спраги.
Дiряве вiдро за кухоль джерельної води!
- Васько, де ти?! Ау! Агов!
Таж хiба опудало вiдгукнеться? Нiзащо! Ех, якби пiшов дощ... Нi, хай не
йде, бо тодi поховаються метелики!
А коли вже всi повкладалися спати, просто в руку мисливцевi сiв
здоровенний махаон... Гiдна нагорода за виняткову винахiдливiсть, мужнiсть i
стiйкiсть!
- Атож! - захлинався Васько. - Розмах крил - аж дванадцять сантиметрiв!
Такого здорованя бiльше нiхто не впiймав! Хоч кого спитайте!
Чуєте! Ач, розпатякався!
Однак Васько - то ще нiчого, бо то вiдомий хвалько. Йому аби чим
хвалитися. Хоч колекцiєю значкiв, хоч п'ятiрками у щоденнику - йому байдуже.
Павлусь ще у другому класi серйозно запiдозрив, що Васько й вiдмiнником
зробився лише для того, аби було чим хвалитися i мати змогу усiм без винятку
тицяти пiд нiс свiй осоружний щоденник. Знаєте, коли маєш п'ятiрки, ними
можна хвалитися хоч кожного дня. I нiхто тобi навiть осудливого слова не
промовить. Отож з Васьком усе ясно. А от Оленка! У самої кiски, як мишачi
хвостики, а теж у герої лiзе.