"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

скарбами i палацами... Вельможi будуть сповненi скарг i розпачу, а раби -
радощiв...
На похилий насип раби тягли нову брилу. Вони впряглися у товстi канати
з папiрусу i, пригинаючись аж до землi, вмиваючись солоним потом, крок за
кроком пiднiмалися на гору. Деякi з них падали, знесиленi важкою працею. Але
дужi нубiйцi-наглядачi пiдводили їх жорстокими ударами батогiв. Пiрамiда
мусила рости кожного дня...
- Хiба може камiння лiтати? - похмуро запитав Хуфу, не вiдриваючи
погляду од запаморочливої панорами будiвництва. - Де та сила, яка штовхнула
б пiрамiду? Один великий камiнь ледве витягають по насипу сотнi рабiв. Але
навiть сила рабiв нездатна кинути одну таку брилу на небо.
Фараон замовк.
Жрець шанобливо схилив свою фарбовану голову, не насмiлюючись
порушувати його божественних думок.
I раптом фараон пiдвiвся.
- Пiрамiди - символ непорушностi влади фараонiв! - твердо промовив вiн,
простягаючи Руку у напрямку Долини Царiв, де височiли на обрiї кiлька
десяткiв гостроверхих гробниць. - Ми мусимо будувати пiрамiду, щоб чорний
люд увечерi не мiг звести рук вiд утоми, щоб у рабiв згиналися колiна i
спини. Тодi у них не вистачить сили скинути владу вельмож.


Роздiл 7. ВЕЧIР ЗАПИТАНЬ

Екран згас. Микола звiльнив голову вiд шолома i втомлено потер долонями
скронi.
Сергiй поклав руку йому на плече i жартома мовив:
- А що ж тепер робитимуть письменники?
Володин батько запитав:
- А цiкаво, чи можна до бiовiзора приладнати апарат, який знiмав би
такi художнi розповiдi на плiвку?
- Звичайно, - вiдповiв Сергiй. - Ось дивiться...
I вони вдвох заглибилися у схему. Виявилося, що обидва вони працюють в
однiй галузi, i незабаром мiж ними вже точилася жвава розмова.
Тiльки Володя не залишив Миколу. Вiн досi чув шалений брязкiт мечiв i
рев двигунiв зорельота.
- Джогенра загинув, як Джордано Бруно, - тихо сказав вiн.
- Нiхто не загинув, колего, - мовив Микола, - адже усю цю iсторiю я
щойно вигадав.
Та, як не дивно, йому самому було шкода того смiливого єгипетського
юнака.
- Не могли ж ви вигадати з нiчого, - обурився Володя. - По телевiзору
ви зовсiм не так розповiдали. Ви обiцяли науковий вечiр запитань i
вiдповiдей, а тепер кажете, що усе це вигадки!
- Я чекаю на твої запитання, мiй юний друже, - посмiхнувся Микола. -
Запитуй, я вiдповiдатиму.
Володя не змусив запрошувати себе вдруге.
- Звiдки ви знаєте, - запитав вiн, - що стародавнi єгиптяни вважали
своїх фараонiв за космонавтiв?
- Ну, вони не думали так. Тодi i слова такого "космонавт" не було. Але