"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

Новий Сергiїв прилад знiмав бiоструми з кори головного мозку людини,
посилював їх i транслював на певний об'єкт.
Об'єктом для дослiджень обрали собаку. I тодi почалися чудеса. Собака
виконував усi нiмi накази людини. Треба було тiльки чiтко уявити собi, що
мусить зробити собака, де вiн повинен пройти, що взяти i принести.
Чотириногий "об'єкт" зривався i бiг виконувати уявний наказ.
Та мало хто знав про кiнцеву мету складних пошукiв Сергiя. Вiн мрiяв
винайти якiсно новий спосiб запису думок. Не удосконалювати механiчний або
фонетичний способи, що iснували досi, а знайти такий, щоб думку можна було
побачити, зняти на плiвку i показати людям. Наскiльки збагатилося б людство,
якби вдалося зробити кiнолiтопис думок Леонардо да Вiнчi, Михайла
Ломоносова, Альберта Ейнштейна! Якби записати отi яскравi, але побiчнi iдеї,
якi завжди виникають пiд час творчої працi i потiм зникають безслiдно!
Сергiй мрiяв, щоб людство бiльше не губило своїх духовних скарбiв, думок
своїх велетiв.
Минулого разу Микола вже бачив цей фантастичний апарат. Це було
карколомне плетиво кольорових дротiв i напiвпровiдникiв. Микола не мiг
збагнути, як Сергiєвi вдається орiєнтуватись у цьому електронному павутиннi.
Сергiїв апарат, названий ним бiовiзором, мав допомогти розiбратися в самому
процесi мислення i вiдтворювати його.
Iдея полягала в тому, щоб використати бiологiчнi струми для трансляцiї
зображення думки.
Процес одержання зображення мав бути досить складним...
I ось телеграма: "Є нагода вiдкоркувати пляшку шампанського..."
На аеродромi Миколу чекала машина: Сергiй подбав i про це! За хвилину
мандрiвники вже мчали бетонною автострадою на пiвдень.
Сонце пекло. Небо було аж бiле.
Дорога серпантином почала петляти по схилах гiр. Микола любив
карколомнi подорожi по гiрських дорогах, коли пронизливо вищать на раптових
поворотах гальма, а машина, здається, тiльки дивом не летить у провалля.
Ще один поворот, i машина вимчала на перевал. Несподiвано на якусь
хвилину вiдкрилося море.
- Через пiвгодини будемо на мiсцi, - сказав своїм супутникам Микола.
I справдi, машина скотилася у долину, де рiвнесенькими рядами
виструнчилися винограднi лозини з сонячними гронами, i спинилася бiля
старовинної будiвлi з сiрого гранiту. Це й було науково-дослiдне
господарство Сергiя Ткачука.
У дверях лабораторiї-фортецi стояв сам хазяїн, засмаглий сiроокий
здоровань. Бiля його нiг сидiла похмура нiмецька вiвчарка, яка замолоду
грала головну роль у документальних фiльмах про дослiди Сергiя.
Друзi мiцно обнялися.
- День добрий, Сергiю, - тепло мовив Микола. - Як бачиш, зi мною гостi.
Не заперечуєш?
- Я не проти, - вiдповiв Сергiй. - Прошу!
У примiщеннi панувала приємна прохолода. Микола не здивувався, коли
побачив, що кiмнати лабораторiї майже порожнi. Вiн знав пристрасть Сергiя до
автоматики i був певен, що численнi прилади схованi за настiнними панелями.
Сергiй iшов швидко, легкою, пружною ходою.
- Тiльки одразу домовимося, - говорив вiн, - нiяких церемонiй! Самi
розумiєте, я тут серед панельних роботiв трохи здичавiв, отже, облишмо