"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

тарiлку кетчупу, голосно чавкати, вимазувати в кетчуп пику, ненароком
розливати з балкона пиво й уявляти мiй портретний кадр збоку - автентичний
White Trash *. Трiша майже Треша. Яка рiзниця?
______________
* Бiлий непотрiб (американська англ.).

Страшним є те, що жодної речi на свiтi я не люблю дуже сильно. Ранiше
он вiдтягувалася вiд дико смердючого ханкезе *, що полежав деньок-другий на
сонечку. Жити без нього не могла. А от тепер - байдуже. Взагалi, знаєте, є
чудовий спосiб боротися з надлишковою любов'ю чи залежнiстю вiд речей: МАТИ
ЇХ ОДНОГО ДНЯ ЗАНАДТО. Натриматися, начудуватися, наїстися чи накохатися
так, щоб аж нудило. Повiрте - все як рукою знiме. I не скоро вам захочеться
повернутися до цiєї колишньої речi "А" знову.
______________
* Особливий вид нiмецького сиру з дуже рiзким амiачним запахом.

Говорячи про пункт "А", вiдразу ж згадую про точку "С". Вибачте, я вам
ще й про неї трохи попатякаю, перш нiж повернуся до перерваної еротичної
сцени в ваннiй - а ви ж бо лише заради неї ще тут, зi мною, правда? Так от,
точка "С" (не плутати з точкою "G", хоча вона теж нiчо'). Менi вона
приснилася в англiйськiй транслiтерацiї i лексичному пiдлiзаннi до неї. Ну,
наскiльки там можна мою англiйську вважати англiйською. Я раптово прогнулася
з завислою на язику сентенцiєю про те, що:

Кожна людина обов'язково мусить мати свою омрiяну точку "С" до якої
вона тягнеться, волочиться i йде. А коли вже доходить, то мусить обов'язково
проапгрейдити свої мрiї i переставити точку далi. Iнакше вся система
деградує i нiчого, крiм форматування її хард-диска, цiй людинi не допоможе.

Ну, ясна рiч, оригiнальна сентенцiя зi сну була лаконiчнiшою. Однаково
дивно, звiдки у моїй образотворчiй головi вигулькують комп'ютернi алюзiї.
Але це не важливо. Головне, щоб ви мене зрозумiли. Ви, а не хтось iнший. На
iнших менi начхати.

00:00:00:02

Учора була на якомусь геть нудному перформансi. Вiдкриття виставки...
ммм... а - "Невро-Треш". Типу, тьотька (ну, не зовсiм тьотька, рокiв так на
7 за мене старша) працює в напрямку "Невротичний Реалiзм". Ха-ха! Така
класика жанру - велетенськi портрети лисих людей, великi кольоровi мазки,
рiзанi об'єми. Все в лiпших традицiях випускникiв-вiдмiнникiв художньої
академiї. Типово, одне слово. Для вiдповiдностi духовi "невротичного
реалiзму", якщо вони вже так це називають, роботам бракувало лише двох
речей: реалiзму i неврозу. Бо якось не зачiпали нi її мальовидла, нi
напiводягненi закривавленi ляльки з пап'є-маше, якi мали просто шкiру
замiсть очей. Зазвичай вiдсутнiсть очей - найстрашнiше, що може бути в
такому образi, а тут цi манекени, обклеєнi в когось вiдстриженим волоссям,
скидалися просто на черствi булочки, викинутi на смiтник, що поряд iз
перукарнею. Сам галерист виглядав менi куди цiкавiшим, нiж те, що вiн
виставив у своїй галереї. Уже принаймнi тому, що був дуже схожим на одного