"Адрiан Кащенко. Оповiдання про славне Biйсько Запорозьке Низове" - читать интересную книгу автора

А в долинi бубни гудуть,
Бо на зарiз людей ведуть:
Коло ши┐ аркан в'║ться,
А по ногах ланцюг б'║ться...
А я, бiдний, з дiточками,
Пiду лiсом - стежечками.

Пiсля подiлу ясиру всякий татарин зв'язував сво┐м бранцям руки за спину
сирицею, прив'язував одного невiльника до другого i, нанизавши ┐х цiлу
пасму, припинав переднього до свого сiдла i так тяг ┐х через степи до
самiсiнького Криму. А коли бранцi не встигали за конем, то татари
пiдганяли ┐х довгими батогами.
Не всi полоненi мали силу витримати таку подорож. Роз'ятренi,
скривавленi степовими будяками, ноги не хотiли слухатися, й нещаснi
бранцi, а найбiльше полонянки, жiнки та дiвчата, падали й волочилися за
кiньми, доки татари не добивали знесилених, залишаючи ┐х серед степу на
поталу звiровi й птицi.

Повели ┐х по жiрницi,
А жiрниця нiжки коле,
Чорну крiвцю пролива║...
Чорний ворон залiта║,
Тую крiвцю попива║...

Та брати невольникiв, запорожцi, завжди пильнували за татарами й, не
зумiвши зупинити ┐х тодi, як тi йшли на Укра┐ну, вони пiдстерiгали, коли
вже татари верталися назад, обтяженi ясиром, Чорним шляхом, на пiвдень; i
Запорозьке Вiйсько несподiвано вихором вилiтало з якогось степового
байраку й, порубавши ворогiв поодинцi, визволяло рiдних в'язнiв i вертало
┐х на Укра┐ну.
Та не щоразу траплялося запорожцям так щасливо вiдбивати невольникiв.
Дуже обмаль вони мали вiйська, й дуже просторi були чорноморськi степи.
Багато все-таки вивозили татари укра┐нського люду до Криму в мiста Козлов
(нинi - квпаторiя) та Кафу (тепер - Феодосiя), що, починаючи ще з XV
столiття, стали всесвiтнiми невольницькими ринками.
З Криму бранцiв розвозили на спродаж у всi мiста Чорного й Середземного
морiв. Молодиць i дiвчат гарно┐ вроди купували заможнi бусурмани в сво┐
гареми, всю решту - на будь-якi роботи. Поводилися власники з невольниками
не по-людському: годували ┐х, як собак, на нiч приковували ланцюгами або
зв'язували ┐м руки й ноги й тримали в льохах i хлiвах; найгiрша ж доля
випадала, мабуть, тим, кого турецький уряд забирав на сво┐ вiйськовi
галери. Там невольникiв прибивали залiзом до гребок, i вони мали громадити
веслами вдень i вночi, переганяючи галери з одного моря в iнше, аж доки,
пiд час вiйни чи за хуртовини, загинуть, разом iз галерою, в безоднi моря.
Про тяжке бiдування у турецькiй неволi досi збереглося кiлька народних
дум; нехай же вони й повiдають нашому читачевi про ту недолю укра┐нського
народу.

У святу недiлю не сизi орли заклекотали,
Як то бiднi невольники у тяжкiй неволi заплакали,