"Адрiан Кащенко. Оповiдання про славне Biйсько Запорозьке Низове" - читать интересную книгу автора

колiнцi дiрочку й, узявши в рот, занурю║ться у воду з головою. Кра║чок
очеретини, виставлений на поверхню, зовсiм не помiтний помiж осокою й
очеретом, а козак через не┐ диха║ й може пересидiти в рiчцi, доки татари
пiдуть далi.
Але хоч якi були сторожкi запорожцi, а не одному з них випало загинути
в нерiвнiй борнi з бусурманами, як переказують нам сумнi народнi думи:

Понад сагою Днiпровою
Молодий козак обiд обiда║,
Не дума║ й не гада║,
Що на нього, молодого,
Ще й на джуру малого,
Бiда настига║...
То не верби луговi┐ зашумiли,
Як безбожнi ушкалi налетiли,
Хведора Безрiдного,
Отамана курiнного,
Пострiляли, порубали,
Тiльки джури не пiймали,
То малий джура до козака прибува║,
Рани йому глибокi┐ промива║.
То козак йому промовля║:
- Джуро, мiй джуро,
Вiрний слуго!
пдь ти понад Лугом-Вазавлугом
Та понад Днiпром-Славутою.
Послухай ти, джуро, -
Чи то гуси кричать,
Чи лебедi ячать,
Чи ушкалi гудуть,
Чи, може, козаки Днiпром iдуть?
Коли гуси кричать, або лебедi ячать - то зжени,
Коли ушкалi гудуть, то схорони.
Коли ж козаки йдуть, то об'яви:
Нехай вони човни до берега привертають,
Мене, Хведора Безрiдного, навiщають.
Ой, усi поля самарськi┐ почорнiли,
Ясними пожарами погорiли;
Тiльки не згорiло край рiчки Самарки,
Край криницi Салтанки
Три терни дрiбненьких,
Три байраки зелененьких;
Та тим вони не згорiли,
Ще там три брати рiдненьких,
Як голубоньки, сивеньких,
Пострiлянi та порубанi спочивали;
Та тим вони спочивали,
Що на рани пострiлянi та порубанi
дуже знемогали.
Озоветься старший брат до середульшого словами,