"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Запорозько┐ Сiчi. Тi драгуни бiгли кудись на пiвнiч i випадково натрапили
на наших подорожнiх.
Перебрiвши рiчку, драгуни нагледiли воза.
- Глянь! - скрикнув один з них до товариша по-росiйському.- Он як нам
доля всмiхнулася: хохол ┐де возом!.. Тут тобi, напевне, й паляницi i
ковбаси й пироги та ще гляди, коли нема║ й оковито┐!
- Го, го! - радiючи скрикнув другий.- Так тепер годi жалiти, що ми не
вечеряли! Вершники пiдвернули до воза.
- А що вам, добрi люди? - спитав Балан, вставши. Прокинулися од розмови
й Галя з Демком i стурбованi повскакували.
Драгуни тим часом позлазили з коней i доступилися до воза.
- Тягни лиш сюди, старий...- сказав один з них, засунувши руку в сiно.-
Тягни все, що люди жують зубами... Та витягай заразом i горiлку!
- Що ж ви за люди? - спитав старий козак.
- Ми царськi люди, а через те ти давай нам все, не криючись, як самому
царевi!
- Якщо ви, добрi люди, голоднi,- сказав Балан,- так ми вас нагоду║мо.
Сiдайте на рядно, а дочка подасть вам попо┐сти.
- Та ми й самi знайдемо, чого нам треба! - одповiли драгуни i полiзли
нишпорити попiд сiном, витягаючи все, що наховала там Галя.
Козаки обурилися. Проте вони були без збро┐, бо у Рогози було одiбрано
зброю ще тодi, як вiн виходив i Сiчi, Балан же не брав сво║┐ шаблi,
побоюючись, щоб у Самарi не одiбрали ┐┐ москалi.
- Хто ж так робить? - скрикнув старий козак.
- Се ж грабунок! Коли б при менi була шабля, я б повчив вас, як
поводитись з козаками.
- Мовчи, поки цiлий, Мазепа! - почали гримати драгуни i повитягавши з
возу всi харчi, загорнули ┐х у рядно щоб покласти на коня.
- Та що ж це ви, харцизи? - скрикнув Рогоза.- Ото такi ви царськi люди?
Грабу║те подорожнiх людей серед шляху гiрше за гайдамакiв!
Вiн хотiв одiбрати харчi з рядном назад та драгуни вихопили шаблi з
пiхов i погрожували всiх порубати. Побоюючись, щоб не сталося лиха, Дмитро
з Галею одтягли молодого козака назад.
- Нехай беруть! - сказав старий козак.- Нехай ┐дять на свою загибель. Я
скажу ┐м услiд таке слово, що та ┐жа ┐м каменем у черевi стане й отрутою
по жилах пiде. На що вже гайдамаки - та й тi нiколи не лишали чоловiка в
дорозi без харчiв - вiзьмуть було скiльки ┐м треба, щоб на┐стись, а
останн║ лишать подорожньому; отсi ж москалi неначе й не люди!.. Ну
дарма!.. Побачимо, хто скорiше помре: чи ми без хлiба, чи вони пiсля
хлiба!
Слова старого козака засмутили драгунiв. Вони чули про те, що старi
запорожцi всi характерники i що, як хто з них схоче помститись, так вiзьме
та й оберне людину в свиню або в вовкулаку. Вони почали нишком помiж собою
радитись, а далi розв'язали рядно, кажучи:
- Ну, нехай буде по-вашому: подiлимо все надво║ - половина вам,
половина нам. Всього ж бо вам i за тиждень не по┐сти!
Так на тому й скiнчилася та пригода. Свiтом нашi подорожнi по┐хали
далi, вибиваючись на високу гору. Демко й Галя були веселi i смiялися з
того, як налякалися драгуни батькових погроз; Балан же був невеселий -
вчинок драгунiв нагадав йому, що по запорозьких землях почали вже панувати