"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

устрiй суспiльний вивiнували,_ хочу собi сама заробляти на кусник хлiба, а
заробленим щиро дiлитись з родичами... Однак задля обов'язку проти волi
сковуватись з мужчиною, з обов'язку його i себе оббрiхувати... В чiм менi
тут добачувати святiсть обов'язку, коли самий сей обов'язок стане брехнею?
Закиньте вашу думку, пане докторе! - сказала, глибоко вiддихуючи i слабо
усмiхаючись. Я не вернусь бiльше з раз обраного шляху. Бачите? - додала
вона. - Я дiйсно одна з тих "розважних критичних умiв", котрi анi себе,
анi других не щадять. Я все аналiзую й не маю милосердя нi над собою...
- Нi над вашим батьком?
- Так, пане докторе.
- З жалем переконуюсь, Олено, що з вас говорить нелюдський его┐зм,
якась божевiльнiсть. Нi, - говорив вiн згiрдливо, - ви, справдi, не
спосiбнi до самопожертвовання!
- Називайте се в мене его┐змом, однак не забувайте, що се, що силу║
мене виходити замуж за К...го, зi сторони мо┐х... також самолюбство...
- Ви софiстка!
- А ви лихий оборонець правди, пане докторе...
- Гiрко будете ви колись сього жалувати! - кликнув вiн. - Ви ще не
зна║те життя, однак воно само буде вас батожити й здере полуду з ваших
заслiплених очей! Страшна буде для вас тота хвиля, в котрiй каяння i
сумлiння обiзвуться в вашiм серцi!
- Я супроти усього озбро║на! - говорила вона з тим самим слабим
усмiхом, а ┐┐ очi стали мимоволi вогкi.
- Не проти всього, Олено; проти безмилосердно┐ прози життя - нi.
Опроче, вже й сильнiшi характери, як ви, зламалися.
- Як ви се розумi║те?
- Бiда ломить i залiзо, а ви лиш _людина... _Вона здригнулася i глянула
на нього несамовитим поглядом.
- Нiколи, пане докторе, - вiдповiла опiсля з супокiйною гордiстю. -
Власне для того, що я _людина._
По його лицi промайнув якийсь загадочний усмiх. Вiн пiднявся i схопив
капелюх.
- Зносiть iз гiднiстю наступаючий удар! - сказав i подав ┐й руку на
прощання.
- Дякую вам за ваше спiвчуття, пане докторе! - вiдповiла холодно.

* * *
Щось у двi недiлi пiсля се┐ розмови вернув радник сильно пiдпитий
додому. Доктор оповiстив йому результат сво║┐ розмови з Оленою, а
внаслiдок сього i внаслiдок випорожнених багатьох фляшок був вiн у лихiм
настрою.
Вiн змагався з жiнкою, котра робила йому гiркi докори з причини його
нещасного налогу й наслiдкiв, якi_ _вiн тепер на них спровадив. Вiн
вiдгукувався ┐й грубими словами, заявляючи, що не ма║ зовсiм намiру так
поводитись, як се дурним бабам захочеться. Вiн був уже доволi довго
терпеливим: тепер однак не ста║ вже i йому то┐ сили...
- Як можеш такi дурницi плести, чоловiче! - боронилась радникова. - Хто
оставався завсiгди паном сво║┐ волi й розпоряджував грiшми? Хiба ж я?
Слiпа я була й недосвiдчена, що не наложила тобi зараз з першого разу
поводiв; не найшлась би я нинi в такiм положенню, котре доводить мене до