"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

лише так еn раssant[4] на думку, бо ┐┐ муж займав припадком те становище.
Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лiсовий
радник не те, що надворний радник! А коли ║ вже хто раз надворним
радником, тодi й до мiнiстра судiвництва недалеко. Ой, боженьку, що то не
ко┐ться все в чуднiм бiгу часу! _Вона_ не була одна з тих, котрi вiрують в
чуда, в протекцiю, або що таке. Борони боже: так низько вона ще не упала,
тож саме i не думав так нiхто в домi ┐┐ та ┐┐ мужа. Вона хотiла речi лише
так брати, як вони сам; собою представлялись. Наприклад, хто був от хоть
би там i Гамбетта (котрого вона бачила оногди в раnорtiсum), нiм став
славним на цiлу Францiю? Яким був Колумб, нiм вiдкрив Америку? Певно, "не
таким славним, яким уже став опiсля. Був i ще такий один, що сягав немов
пiд небеса. Ах, що то ┐й все так iз пам'ятi вибилось, i вона собi нi
iменi, нi року не могла пригадати! Головне однак в тiй подi┐ було те, що
хтось там в молодих лiтах був пастухом, а на старiсть став митрополитом.
Однак - куди ж вона загналась? Аж смiх бере. Герман-квген-Сидор не був анi
бiдним хлопцем, що вичiсував вовну у свого батька (як се робив той
бiдняка, той Колумб), а вже найменше пастухом. Вiн був сином ц. к.
лiсового радника i мiг легше, нiж кождий iнший, дiстатись на таку висоту.
Iнших перепон не могла доля поставити. Щождо тих пари шкiльних рокiв, про
котрi люди стiльки заводять, то вона ними мало журилася. А коли ║ вже хто
раз в унiверситетi, то лiта минають, неначе б ┐х i не було.
Герман-квген-Сидор не виказував на тепер особлившо┐ охоти до науки, але
(того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому
живому хлопцевi, робити з сього закид? Вiн же не належав до тих бездушних
натур, котрi вмiють годинами нерухомо на твердих шкiльних лавках
пересиджувати; а противно, був один iз тих величаво уложених характерiв,
котрi вимагають iншого проводу й поведення, як, примiром, звичайнi сини;
урядникiв, або - надто мужикiв!! Однак висушенi тверезi професори (вона ┐х
ненавидiла), котрi з пожовклими щоками, наче мумi┐, проходжувалися й
молодостi,. мабуть, зовсiм не розумiли, вони не могли його зрозумiти!
Немилий наслiдок сього був такий, що збилися з. правого шляху, що взяли
"пiк"[5] на нього, прозивали його сильну волю "упрямiстю i злосливiстю", а
його смiлi, свобiднi бесiди i дотепнi дiла називали вони попросту трiйлом
для цiлого класу, ще й переслiдували його, в повнiм значеннi слова, на
смерть...
Пiд час, коли син невпинно розвивався, пiдростали й доньки. Природа
обдарувала ┐х пiд кождим взглядом щедро; крiм того, посилала ┐х панi
радникова на науку французько┐ мови й музики; батько займав гарне
становище, тож по балах, домашнiх забавах та iнших вечiрках рвалися за
ними молодi люди... I так усмiхалась панi радниковiй будучина ясна та
чиста, наче та днина весняна, i вона називала ┐┐ в сво┐м серцi сво║ю
"другою будучнiстю".
I газдiвство розумiли вони неабияк! Розумiли його так, як його в
нинiшнiх часах не розумi║ перша-лiпша жiнка! Про се дбала панi радникова
ще заздалегiдь. Вона не належала до тих жiнок, котрi супокiйним оком
глядять на доньок, наколи тi беруть книжку до рук i в будню днину та
читанням безбожних любовних дурниць. або й iнших пустих дiл крадуть час
боговi. Правда, зовсiм без грiху в тiм взглядi не були ┐┐ двi середущi
доньки (найстарша перебувала в одно┐ кревнячки, а наймолодша була ще
незрiла до того трiйла), Олена й Iрина. Через се вона мала не раз i гiркi