"Iван Кочерга. Майстри часу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вiдчиняються дверi, входить Софiя Петрiвна.
Ю р к е в и ч. Лiдо, моя дорога, моя рiдна! Не покидай мене, мо║
останн║ щастя!

IX

С о ф i я П е т р i в н а (виступа║ вперед, вiдкинувши вуаль). А! Так
ось де вона, ваша коханка, ваша принцеса, ваша полюбовниця, яку ви так
старанно ховали. I ви не посоромилися сказати менi, що ┐дете самi, не
посоромилися тiкати вiд мене з першою-лiпшою, з пiдфарбованою красунею з
веселого дому!
Л i д а. Ах! (Бiжить до дверей). Який сором, яка ганьба!
Ю р к е в и ч (кида║ться до Софi┐ Петрiвни з пiднесеною рукою). Пiдла
тварюко! Замовчи, або я тебе вб'ю.
С о ф i я П е т р i в н а (iз зневагою). Ти мене вб'║ш? (Лiда тiка║).
Зараз же ┐дьте додому!

Чути третiй дзвiнок. Гудок. По┐зд руша║.

Ю р к е в и ч (стиска║ голову руками). Принцеса Буль-Буль... Двадцять
три тисячi... Двадцять три тисячi. Венецiя, Париж... Чарiвний мiраж...
Щастя, воля, слава... Тисячi вогнiв попереду... Лiдочка!.. Лiда! Знайти
щастя! Втратити щастя!.. Покохати на все життя... Двадцять чотири хвилини!
А колеса стукотять, паровоз бiжить... По┐зд, мiй по┐зд! Геть! У мене ║ ще
бiлет мо║┐ екскурсi┐ - я ще по┐ду.

Вiдштовху║ з дороги Софiю Петрiвну i бiжить до дверей, але зараз же
вiдступа║ злякано, бачачи доктора Карфункеля, що сто┐ть на дверях i тихо
смi║ться, накручуючи ключем годинника.

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ваш по┐зд уже пiшов, мiй любий друже.
Сподiваюся, що вi не скучаль цi двадцять чотири хвилини - подiй, зда║ться,
було досить?

Ю р к е в и ч (кричить). Диявол! (Зомлiв).
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Коли що не розумiль -
значить, або доля, або чорт.

Завiса.

ДIЯ ДРУГА
Та сама станцiя. 1919 рiк.

I

Входять поручик i начальник станцi┐.

П о р у ч и к. Скажiть, по┐зд на Харкiв скоро?
Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ┐. Як завжди - п'ять сорок.