"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гiльда пiдводиться.

Г i л ь д а
О мiй пане!
Чи смiю ж я, покiрная раба
I во║води славного дружина,
Такий бенкет блискучий зневажать?
А що сумна - то не моя провина,
I серцю я не владна наказать...
Щоправда, мимоволi я згадала
Про iншi свята, що колись
Ми в Кутногорську рiдному справляли...
I стародавня ратуша тодi
I з нею цiле мiсто променiло
Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль
Неслись пiснi, i все округ кипiло,
Як в казанi. Чому ж таке сумне,
Чому ж таке безмовне наше мiсто?
Чому ж, як там, на наш бенкет воно
Не вiдповiсть привiтно i врочисто,
I жодне там не свiтиться вiкно?
I ось тодi... тодi менi зда║ться,
Що ми чужi┐ люди для киян,
I свiтло це, що тут як рiчка лл║ться,
Ми вiдняли у наших громадян!
В о ║ в о д а
(гнiвно).
Знов спогади безглуздi i нiкчемнi!
Ще й досi дух моравських тих майстрiв!
К о з е л i у с
Шановна панi, варварський i темний
Живе там люд, i милостей тво┐х
Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти
Свiй Кутногорськ та цi убогi хати?
Дай тiльки ┐м свiтити каганцi,
То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто.
В о ║ в о д а
(гнiвно).
Сво║ забула мiсце, мабуть, ти!
Для цих рабiв я князь i во║вода!
Не дивно ж, що обстала ти за них,
Бо низького сама такого ж роду.
К м i т и ч
Не гоже кажеш, пане во║водо.
На Ки┐вськiй землi нема рабiв,
I, мабуть, чесного твоя дружина роду,
Коли за нас пiднесла голос свiй.
Г i л ь д а
Так! Не соромлюсь роду я мого,
То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих,