"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Слабе дiвча,- а пальчика ┐┐
Одного розiгнути я нездольний!
К о л я н д р а
Отож-бо й ║. Не в силi, мабуть, сила,
Дивись, моя Тетяна - сiм пудiв,
Мов зайчика мене пiдняти може -
А з нею я що хочу, те й роблю,
Дарма що сам безсилий та кульгавий.
Т е т я н а
(пiдбiга║).
Ти тут, Семене - зайчику мiй любий,
Ходiм мерщiй - зда║ться, вже iдуть.
К о л я н д р а
Та одчепись.
(Чiповi).
Оце тобi наука.
Ч i п
I де воно береться в тих кравцiв!

Вбiга║ дiвчина.

Д i в ч и н а
Готуйтесь! ┐дуть, ┐дуть молодi!

Рух. Гомiн. Всi стають по мiсцях.

П е р е д е р i й
Всi по мiсцях! Товаришi-брати!
Во славу мiста нашого старого,
Во славу чесних всiх працiвникiв,
Во славу руського народу i землi
Засяють хай всi свiчi цеховi!

Миттю вся палата освiтлю║ться силою свiчок.

К а п у с т а
Тепер нехай через вогонь пройдуть
Звича║м стародавнiм молодi.

Музика.

Цеховики стають обабiч дверей, утворюючи сво┐ми свiчками щось подiбне
до вогняно┐ завiси, крiзь яку повиннi пройти молодi.

IV

Свiчка й Меланка входять крiзь вогняну заслону. За ними, вже повiльно,
ошатна юрба дружок i бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбраннi з серпанком
на головi, що закрива║ ┐┐ обличчя.