"Михайло Коцюбинський. Дорогою цiною (Укр.)" - читать интересную книгу автора

не вдовольняючись прудкою ходою, вiн iнколи пускався бiгти, придержуючи
сво┐ клунки на плечах, i вже за чверть години Остап мiг розглядiти його
струнку постать.
Був то молодий, безвусий парубок, мiцно збудований, у високiй
сивiйiкучмi, короткiй чута┐нцi i з довгим цiпком. Остаповi було чудно, що
парубок немов осмiхався, але коли той наблизився i привiтався до нього,
Остап iз несподiванки скрикнув:
- Соломi║!.. Чи ти здурiла?
- Може, й здурiла...- смiялася Соломiя.
- Пек тобi, маро... Чисто парубок... Куди ти й по що?
- За Дунай, у Сiч iз тобою... Прийма║ш товариша чи не прийма║ш?
- Чи ти знавiснiла, молодице, чи тебе нинi жарт узявся?..
- Якi там жарти... Скоро ти пiшов, я як стала на човнi, так i задубiла.
Холодна, холодна, мов завмерла!.. Далi прокинулась i чую, що все менi
противне, все гидке: i чоловiк, i панщина, й життя мо║ безщасне...
Пропадай воно все пропадом... Пiду i я свiт за очi... Вже ж за тобою хоч
серцевi легше буде... Та чимдужч додому, за торбину: вкинула що треба на
дорогу. Тiльки, думаю, пан ловитиме нас. Але й я не дурна. Дiдька з'┐сть,
що спiйма║... Метнулась до комори - чоловiка нема дома, повiз паню в
гостi; зняла з жердки сорочку й штани... Тодi спiдницю з себе, штани на
ноги, накинула на плечi чуга┐нку, а на голову шапку-i козак козаком...
Шукай тепер, пане, парубка з молодицею... нiхто не бачив, лиш двох
парубкiв стрiчали... Що ж менi з тим, що скинула, дiяти? Покинути боюся,
догадаються ще... Узяла сво║ пiд пахву, побiгла до ставка, прив'язала
камiнь - i шубовсть у воду... Вiчная пам'ять. А тодi селом, та на шлях, та
бiжу-бiжу, щоб догнати. Ху, як ухекалась... Що ж, прийма║ш парубка у
товаришi чи нi?
- А що ж я робитиму з тобою у Сiчi, гей!.. Отсе сказав! Звiсно, вона не
пiде до Сiчi у братчики. Та й навiщо, коли навкруги Сiчi скрiзь слободи, а
в тих слободах живуть нашi люди з жiнками, з дiтьми. Турок да║ землю -
займай, скiльки твоя сила. Вона про се довiдне зна║ од людей. Вони
оселяться в слободi, вона хазяйнуватиме, а вiн iз Сiчi на┐здитиме додому,
а то й зовсiм облишиться на господарствi... А iим часом у дорозi вона
хустя випере йому, догляне, голову зми║. При сво┐й небозi добре i в
дорозi... Хiба не зна║ приказки?.. Ну, хай же вiн не супиться, мов сич на
гiллi, й веселiше гляне на свою Соломiю, що задля нього вбралась у штани
та ладна мандрувати хоч на край свiту Остап осмiхнувся. Вiн, властиво,
радий був Соломi┐, лише ота несподiванка збила його" з пантелику.
- А щоб же тебе муха вбрикнула, що ти вигадала!..- повеселiшав Остап.-
Та чого ми тут сто┐мо? - схаменувся вiн ураз,- день як бик, i вже он
курить щось шляхом...
Справдi, сонце встало й оглядало свiт палаючим оком, а на степовому
горизонтi немов справдi завислi хмарка куряви.
Остап iз Соломi║ю звернули з шляху на поле i незабаром знайшли те, чого
┐м було треба. Тут, у коритi висхлого бурчака, облямованого по високих
берегах червоним польовим маком, було безпечнiше, ба навiть i деякi вигоди
трапились ┐м: вони надибали степову криничку, джерело, що ледве сльозило й
виповняло природну 3'ападинку, оброслу травою, а далi течiйкою шилось по
закрутах рiвчака. Тут вони порiшили спочити. Спiльний снiданок i
можливiсть перекинутись щирим словом iз близькою людиною - дорешти