"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Михайло Коцюбинський.

Фата моргана


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


(З сiльських настро┐в)

ЧАСТИНА ПЕРША

Коли Андрiй Волик проходив повз головний будинок погорiло┐ сахарнi, з
стiн ру┐ни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались
тиньк i цегла. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася i заросла
травою, в порожнiх будинках ┐┐ раз у раз вчувався шум, немов гомiн машин i
робiтникiв лишився на старому житлi. Минаючи купи бито┐ цегли, бiлi плями
вапна, напIвприкритi молодими бур'янами, гнилi трухлявi жолоби i чорнi
дiри-вiкна, з яких немов щось виглядало,Андрiй згадував колишн║.
Яка-небудь шина, що блищала з трави, мов плазуюча гадюка, або чавунне
колесо, до половини загрузле в землю, викликали перед його очi картину
шумливого життя фабрики, i вiн бачив себе коло вагонеток з цукром або бiля
апарату. Тодi вiн брав тринадцять карбованцiв на мiсяць!..
- То були часи, пане добродзею! - казав вiн уголос до себе i гладив
бiлого вуса.
Андрiй прямував до старого в'яза, що рiс на вершечку горба. Звiдти
злазили з горбка униз фабричнi будинки.
Вправо од нього грав на сонцi срiбними брижами ставок, немов риби
купались в ньому, а за ставком, на другому горбi, ховалася в деревах
церква..Ззаду, за в'язом, лежала долi широка й зелена лука, порiзана
закрутами рiчки. Верби й верболози сiрозеленим туманом котилися по луцi i
закривали подекуди воду. На виднокрузi, в далеких околишнiх селах, бiлiли
дзвiницi.
Був сонячний ранок провiдно┐ недiлi. По церквах дзвонили. Далекi дзвони
гучали в ясному повiтрi, тихо i мелодiйно, i здавалося, що то дзвенить
золото сонця.
Андрiй поглядав на розваленi кам'яницi i радiсно хитав головою.
- Га! вже воно так довго не буде!.. вони_ як вiзьмуть у сво┐ руки, то
швидко пустять пару!
"Вони" - були нiмцi чи чехи, а може й ║вре┐, що перед шiстьма роками
при┐здили оглядати згорiлу сахарню. Хоч потому нiхто вже не цiкавився
ру┐нами, Андрiй не покидав надi┐, що ось-ось не видко як на┐дуть пани, усе
полагодять i пустять фабрику.