"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ну, а тепер вiн певний, бо панський пастух Хома Гудзь шепнув йому тоту
новину. Хома хоч ходить бiля товару, та все ж ближче до панiв, бо треться
коло них. Буде фабрика, буде!..
Бо то, пане добродзею, чиста загибель тепереньки чоловiковi: заробити
нема де, землi зроду не було, комiрне плати, кругом злиднi, а ┐сти мусиш!
Та! велике щастя - латочка землi!.. Крутиться оден з одним на сво┐й
скибцi, а сам ходить чорний, як земля... а ┐сть не краще за того, що
нiчого не ма║... Хазя┐!..
Андрiй з презирством чвиркнув крiзь зуби. От фабрика, то вже щось iнше.
Не страшна тобi анi посуха, анi дощi. Робота чиста, рiвна. Прийде термiн -
бери грошi...
I вiн тодi пив пиво... На готовi. Чисте, золоте, холодне пиво... Тьфу!
слина котиться... Думка була: пiдросте Гафiйка, найметься на фабрику. Де б
вона заробила стiльки?!. I швидше вiддала б ся. Авжеж... Таже то гурт,
знайшовся б такий, що б посватав. Апаратчик або й слюсар... Нехай стара не
дурить голови нi собi, анI дiвцi: хазяйський син не вiзьме убого┐, - не
такий свiт тепер. Авжеж...
Його думки пливли далi. Такi легкi, такi прозорi, мов весняне повiтря.
Нема ру┐н. Скрiзь новi будинки. Гук машин, сичання пари, тиск людей, цiле
пекло роботи. Все руша║ться, живе, все таке принадне. I вiн чу║ силу у
сво┐х руках, а в ротi ма║ смак холодного пива...
Останнi дзвони завмерли в повiтрi. З церкви виходять. З гори аж до
греблi суне поволi хмара народу. Гупають сiльськi чоботи, лопотять
пiдтички i трiпотять на вiтрi стрiчки дiвчат.
Он йде Маланка. Мала, суха, чорна, у чистiй сорочцi, в старенькiй
свитцi. Андрiй не бачить ┐┐ обличчя, але зна║, що у не┐ спущенi додолу очi
й затисненi губи. Ми хоч бiднi, але чеснi. Хоч живемо з пучок, проте й для
нас ║ мiсце в церквi. Коло не┐ Гафiйка. Наче молода щепа з панського саду.
У Андрiя пiд вусом блука║ усмiшка. Вiн зна║, що в селi нема║ кращо┐
дiвчини. Сiмнадцятий рiк пiшов з пилипiвки.
- Га-га-га! Ось де вiн править службу божу. Здоров!
Грубий голос йде знизу, й старий безвусий вид панського пастуха Хоми
Гудзя вигляда║ з-за похилого баркану.
-А ви ж думали - де? Дай, боже...
- На дiдька б лисого сидiв я тут - вже краще у Менделя... Сучий син
привiз свiже пиво, коли не бреше... Я таки казав йому - бодай тобi, кажу,
така болячка у печiнки, i тво┐й Сурi, i всьому кодлу твому...
- От купiть, тодi й розкута║мо, яке воно...
- Бодай ви всi повиздихали по такiй правдi, як держите свiже пиво... А
що, дума║те, не куплю? Ходiм, вип'║мо, бий його трясця...
- Але купите? А з волами ж - як? сам пан догляне?
- Хай вони виздихають йому до ночi... Вiн дума║, сто сот крот його ма,
що я й у проводи пожену товар на пашу? Луснеш, а не дiждеш... Щось маю
казати вам...
- Ну? ну?
- Приходьте з полудня до Менделя, тодi скажу...
- Ну, ну!
- Побалака║мо, нап'║мось пива, стонадцять...-К┐нець фрази згинув за
тином.