"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Н а т а л к а. I, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим
до старостi, а умерти бiдним; вiн не виноват.
Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпiла б тако┐ бiди, а
бiльше через твою непокорность.
Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви бiду
терпите? Мамо!
Т е р п и л и х а. Аякже? Скiлько хороших людей сватались за тебе -
розумних, зажиточних i чесних, а ти всiм одказала; скажи, в яку надежду?
Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посiдiю дiвкою, як пiду замуж
за таких женихiв, як на менi сватались. Уже нiчого сказать - хорошi люди!
Т е р п и л и х а. А чому й нi? Дяк тахтауловський чом не чоловiк? Вiн
i письменний, розумний i не без копiйки. А волосний писар i пiдканцелярист
Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти дума║ш -може, пана якого або
губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вiчний
хлiб; була б перше дячихою, а послi i попадею.
Н а т а л к а. Хотя б i протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть
розумнi, багатi i письменнiйшi од нашого возного, та коли серце мо║ не
лежить до ┐х i коли менi вони осоружнi!.. Та i всi письменнi - нехай вони
собi тямляться!
Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобi всi не люб'язнi; Петро нав'яз тобi в
зуби. Дурниця все те, що ти дума║ш; чотири годи уже, як об нiм нi слуху
нема, нi послушанiя.
Н а т а л к а. Так що ж? Адже i вiн об нас нiчого не чу║, та ми живемо;
то i вiн жив i так же пам'яту║ об нас, та бо┐ться вернуться.
Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покiйний твiй батько напослiдок не
злюбив Петра i, умираючи, не дав свого благословенiя на тво║ з ним
замужество; так i мого нiколи не буде.
Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).

N 8

Ой мати, мати! Серце не вважа║,
Кого раз полюбить, з тим i умира║.

Лучче умерти, як з немилим жити,
Сохнуть з печалi, щодень сльози лити.

Бiдность i багатство - ║сть то божа воля;
З милим ┐х дiлити - ║сть щаслива доля.

Ой хiба ж я, мати, не твоя дитина,
Коли моя мука тобi буде мила?

I до мого горя ти жалю не ма║ш,
Хто прийшовсь по серцю, забуть заставля║ш!..

(Пропевши, говорит).

О мамо, мамо! Не погуби дочки сво║й! (Плачет).
Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти