"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество мо║, старость силують мене
швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобi не ворог. Правда, Петро
добрий парубок, та де ж вiн? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; вiн
не лежень, трудящий, з ним обiднiти до злиднiв не можна. Але що ж! Хто
вiда║ - може, де запропастився, а може, i одружився де, може, забув i
тебе. Тепер так бува║, що одну нiбито любить, а о другiй дума║.
Н а т а л к а. Петро не такий; серце мо║ за його руча║ться, i воно менi
вiщу║ що вiн до нас вернеться. Якби вiн знав, що ми тепер так бiднi - о, з
кiнця свiта прилинув би до нас на помощ.
Т е р п и л и х а. Не дуже довiряй сво║му серцю: сей вiщун часто
обманю║. Придивися, як тепер робиться в свiтi, та i о Петрi так думай. А
лучче, якби ти була менi покорна i мене послухала.

N 9

Чи я тобi, дочко, не добра желаю,
Коли кого зятем собi вибираю?

Ой дочко, дочко! що ж мнi начати?
Де ж люб'язного зятя достати?

Петро десь блука║, може, оженився,
Може, за тобою не довго журився.

Ой дочко, дочко! що ж мнi начати,
Де ж люб'язного зятя достати?

По старостi мо┐й живу через силу,
Не дождавшись Петра, пiду i в могилу.

Ой дочко, дочко... и проч.

Тебе ж без приюту, молоду дитину,
На кого оставлю, бiдну сиротину?

Ой дочко, дочко... й проч.

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через тво║
упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори тво┐ положать мене
в домовину. (Плачет).
Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за
первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу сво║ горе, забуду Петра
i не буду нiколи плакати.
Т е р п и л и х а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi!
Прошу тебе: викинь Петра з голови - i ти будеш щасливою. Але хтось
мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?

(Уходит).

Я В Л Е Н И Е 5