"Людмила Козинец. Десантник (укр.)" - читать интересную книгу автора

I Ант не витримав. Заслiплений гнiвом, вiн рушив на Великого, з
насолодою стискаючи кулаки. I вже не чув, як у груди з хрускотом
вп'ялися наконечники списiв...
...Оператор вимкнув симулятор i обернувся до старшого iнструктора
третього курсу. Той замислено погладжував пiдборiддя.
- Отже... вiн не повернувся. Ти поговориш iз ним чи?..
- Я поговорю. Але нехай спочатку виспиться. Шкода. Менi цей
хлопець здавався перспективним. Але провалити третiй залiк, двiчi не
повернутися. Робити нiчого, вiдраховуємо. Доведеться йому працювати на
Землi та у Приземеллi. У Дальньому Космосi з такою реакцiєю та
хронiчним браком винахiдливостi дiла не буде.
Антон прокинувся бадьорим i свiжим. Вiн мимоволi посмiхався
сонячним плямам на стелi. Лежав i пригадував всiлякi гарнi речi:
маленький дельтаплан, танцювальний зал, молочне морозиво з горiхами i
ту руденьку з першого курсу. Який у неї бекхенд i як вона вчора над
ним на кортi позбиткувалася... нiби вiн хлопчисько.
Потiм прокинулася тривога. Що? Ох, так, залiк... Завалив залiк.
Знову щось зробив не так. "Не так..." А як треба - нiхто не знає. Ех,
скiльки про це говорилося у Корпусi Десантникiв... Та й взагалi - всi
цi iгри на симуляторi прищеплюють досить-таки шкурну думку: десантник
зобов'язаний вижити i повернутися. Знайти вихiд у будь-якiй ситуацiї.
То що ж йому треба було - вбити те дiвчисько, аби вирватись iз
пiдвалiв Санта Ермандади? Навiть тепер, усвiдомлюючи, що то була лише
модель ситуацiї, Антон розумiв: не мiг вiн так вчинити. А вчора, в
умовах, створених симулятором, у нього й вибору не було. Хто лише цi
безвихiднi програми складає? Самого б його у симулятор...
Ант даремно сердився: програми складав комп'ютер, а матерiали для
них скiльки завгодно постачала строката iсторiя Землi. Ситуацiй
скiльки хочеш, на вибiр... Але чи є взагалi сенс тренувати курсантiв
на земних ситуацiях?
Ант поставив це запитання iнструкторовi. Той подивився на нього
iронiчно:
- А ти можеш вигадати наперед неземну ситуацiю? Не поспiшай,
оволодiвай поки що минулим. Буде тобi й неземне, трохи постривай.
Нi, вони, напевне, мають рацiю. Який сенс готувати десантникiв,
аби вони лавами лягали на далеких рубежах, виявляючи чудеса героїзму.
Десантник - очi й вуха Землi - зобов'язаний повернутися. Будь що. I
нiякої пiдлоти в тому немає. Це всього-на-всього питання
професiоналiзму. Отже, має бути вихiд з найбезвихiднiшої програми. Ця
хитра пройда комп'ютер заховав якийсь шанс у ситуацiї. Який?
Втiм, що про це - тепер пiзно. Залiк завалено безнадiйно. I
попереднiй теж.
...Тодi вогнедишний дракон впав невiдь звiдки на єдину стежку в
ущелинi. Треба сказати, страшна була звiрина. За секунду вiд дракона
лишилася лише райдужна пара, а курсант дiстав наганяй вiд iнструктора:
- Хлопчиська! Дiтлахи! Пострiляти захотiли?! Для цього iснує тир
i спортзал. Iграшка вам тут?
Ант заходився смiхом i намагався виправдатися:
- Еге, вiн же мене зжерти хотiв!
Iнструктор подивився на курсанта з презирством: