"Людмила Козинец. Було, к i буде... (укр.)" - читать интересную книгу автора

заклинання, чари...
I дiд оженився на моїй бабусi, бо покохав її. Шалено, несподiвано.
Оженився всупереч волi своєї родини, справивши весiлля у сусiдньому
селi.
Тiльки не повiрила бабуся в чари. Коли верталася вiд рiчки,
стрiнула зненацька свого Олександра на околицi. Глянув вiн, та й
завмер: оповита мiсячним сяйвом, напiвприхована пасмами розплетеного
волосся, йшла назустрiч йому мавка... Спадала з плечей прозора
сорочка, i слалися пiд ноги росянi трави...

А я сиджу на вокзалi i вдаю, що замислився, та насправдi дуже
непомiтно видивляюся серед натовпу свою циганочку.
Зотлiла третя сигарета. Число три з того ряду, що й сiм. Тому саме
пiсля третьої сигарети менi пощастило.
Вона з'явилася передi мною, наче з-пiд землi. Дивилася гнiвно. Але
оскiльки очi мої були сумнi й жалiснi, вона полагiднiшала:
- Здрастуй. Невже я тобi так потрiбна?
- До зарiзу. I не менi особисто.
- Кому ж?
- Усьому людству.
- Ну що з тобою поробиш! Давай побалакаємо. Тiльки... не тут. Куди
б...
- Є одне затишне мiсце в парку. Тут поряд. Столики, наче гриби,
просто пiд деревами ростуть. I народу завжди мало.
- Це бiля озера? Знаю. Прийду.
Вона прийшла. Я саме до пива приклався, i ледь не похлинувся,
побачивши її.
Просто на мене йшла дiвчина. Пливла. Нi, летiла... Тоненька,
легка, затягнута у слiпучо-бiлi джинси й барвисту кофтину. Коли
показують у кiно золотi пляжi на теплих островах, ними ходять отакi-от
створiння... "Бесаме, басамему-у-учо..." Я мотнув головою - видиво не
зникло. Воно сiло навпроти мене, кинуло на столик мiнiатюрну сумочку.
Пильно дивлячись у великi очi, засмагле обличчя й чорне волосся, я
нарештi пересвiдчився, що бачу мою знайому циганочку.
Вона в свою чергу спостерегла моє здивування i втiшно кивнула
головою.
- Я слухаю.
- Давай хоч познайомимося - Юрiй.
- Шолоро.
- Що?
- Мене звуть Шолоро.
- Так я i знав. А то... Тетяна. Так ось, заявляю урочисто й
вiдразу, аби уникнути непорозумiнь. Особистого iнтересу у мене до тебе
нема. Старий я для тебе... Коли б вiдкинути з десяток рокiв... Проте
я - молодий учений, який подає величе-е-знi надiї. Тому швиденько
переймись до мене повагою i слухай. Тебе треба вивчати.
- Навiщо?
- Ти хоч розумiєш, що не така, як iншi?
- Нi. Я така, як усi. Просто у мене є певнi здiбностi.
- Гм, виходить, усе ж таки думала про це?