"Людмила Козинец. Було, к i буде... (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Думала. I знаю, що не можна вважати себе не таким, як усi. Тодi
я перестаю вiдчувати чужий бiль.
- А ти його вiдчуваєш? Як?
- Не знаю... Просто... стає шкода людину. I намагаюся забрати його
бiль. У мене тодi починають дуже тремтiти руки й болить... у тому
мiсцi, звiдки я забираю бiль хворого.
- Навiщо тобi потрiбно вiдчувати чужий бiль?
- Не знаю...
- Пояснити цього, мабуть, не можна. А втiм, мене зараз iнше
цiкавить. Те, що було вчора. Зможеш пояснити?
- Нi. Не можу. I не певна, що хочу.
- Не злись... Скiльки тобi рокiв?
- Сiмнадцять...
- Школу закiнчила?
- Навеснi.
- Атестат поганенький?
- Чому? Чотири з половиною.
- Так. А тепер слухай мене уважно. Лiто ще можеш байдикувати. А з
першого вересня я за тебе вiзьмуся. Пiдеш працювати. Або до нас в
iнститут, або в якусь клiнiку. Де ти живеш?
- У тiтки...
- Житимеш у гуртожитку. Я з тобою займатимуся. Одночасно проведемо
деякi дослiдження. Це не страшно. Наступного лiта поступиш до
медичного. Тихо, не заперечувати! Твої... здiбностi... найпотрiбнiшi
саме в медицинi.
Шолоро сидiла якась розгублена. Вона дивилася на мене з безмежним
подивом.
- Ти, бува, з глузду не з'їхав?
- Не грубiянь дорослим. Що тебе не влаштовує?
- Якось... все несподiвано. Я нiколи не думала про медицину... Та
менi й не снилося...
- Ох, Шолоро, ну не снилося, i не треба. Ти собi не належиш -
баста!
Я не випадково наполягав саме на медичному. Екстрасенсорнi
(екстрасенсорнiсть означає всього-на-всього надчутливiсть! I нiякої
мiстики. А наплели ж...) здiбностi, безсумнiвно, пов'язанi з розвитком
мозку. Якщо припустити, що прояв екстрасенсорних здiбностей - черговий
крок в еволюцiї людини, закономiрний наслiдок кiлькiсних змiн у
бiосоцiальному свiтi, то початок екстрасенсорної ери - наслiдок
прогресу розуму, а не iнстинктiв.
Я припускаю, що залежнiсть екстрасенсорних здiбностей вiд розвитку
iнтелекту неоднозначна, насамперед тому, що нескiнченно складний сам
мозок. Але зараз справа не в тому. Зараз я повинен умовити Шолоро.
- Слухай мене, дiвчино, слухай уважно. Ти знаєш, що таке друга
сигнальна система?
- Ну, приблизно.
- Бiльше поки що й не треба. Так ось, коли дуже спрощено, можна
сказати, що всiм людина завдячує другiй сигнальнiй. Це те, що ми
називаємо розумом. Отже, двi сигнальнi системи. Але ось що цiкаво:
еволюцiя триває. Зупинитися вона не може. Це постiйний процес. Що вона