"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

трамваями, сотнею церков, двомастами кiнотеатрiв та мiльйоном мешканцiв.
Друге мiсце дiї: невеличке приальпiйське село з кiлькома селянськими
садибами, однiєю капличкою, малою крамницею. У цьому селi водиться також
багато собак, а ще бiльше котiв.
Час дiї: торiк або й давнiше.
Головна дiйова особа: Флорентiна, одинадцятирiчна дiвчинка.
Статисти: родина Шульце-Нойбергiв, крамарка Роза Райбiсль i 500 000
голубiв.

А тепер завiса пiдiймається,
починається оповiдь.

Флорентiна - найхудiша найтендiтнiша дiвчинка з усiх, що живуть у
нашому великому мiстi.
А коли мiсто має мiльйон населення, це таки щось важить.
Навiть найголоднiший людоїд утратив би апетит, побачивши Флорентiну.
Отака вона худюща!
Та не подумайте, що у Флорентiни поганi батьки й не дають їй їсти. Де
там! Флорентiна заiграшки може ум'яти сiм бутербродiв iз шинкою, яблуко, два
банани i шматок торта "Принц-регент". Не лише може, а таки й уминає.
Отож, Флорентiна така худа зовсiм не того, що голодна. А чого ж?
Здається менi, вiдповiсти на таке важке запитання могли б хiба семеро
найславетнiших професорiв, що вкупi мають щонайменше сорок дев'ять орденiв.
Але я думаю собi так: Флорентiна забагато стрибає, крутиться, нi
хвилинки не встоїть на мiсцi. Одне слово: вона мов та лялька, що танцює на
нитках.
Флорентiна й сама журиться, що така худа. Я можу потвердити це з
допомогою одного вiрша. Бо Флорентiна iнодi складає вiршi, її повне зiбрання
творiв списане вздовж i впоперек на величезному аркушi пакувального паперу,
що його вона згортає у кiлька разiв i ховає на горищi пiд старий матрац. На
цьому аркушi є й той вiрш, який я маю на увазi i який не хочу таїти вiд
своїх читачiв.

ПIСНЯ IЗ САМИХ ЗАПИТАНЬ

Чого ця рука худюща,
така худюща?
I шия така тонка?
Чого я суха-сухуща,
така сухуща?
Не знаю, чого така!
Чого це менi не спиться,
нiяк не спиться?
Усе я сама й сама!
А ноги чому як спицi,
чому як спицi?
Й спокою менi нема?
Чого це усi як люди,
усi як люди?
Чого це менi кортить