"Микола Кулiш. П'си (Збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

стежечку до його сердечка.

- Нi, нi! Я не розумiю! не розумiю!
Тодi Р и н а натхненно, з викликом:_
-_ Не вiриш? А хочеш, Улько, i вiн тебе поведе сьогоднi в кiно?
Як усяка Уля, У л я - кiноманка:
-_ Ти серйозно?
Р и н а не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись у воду пiрнути:
-_ От на! Тiльки ти, Улю, не зiрвись. Що не казатиму я, то немов з
твого бажання, розумi║ш? Можеш навiть мовчати, тiльки пiдтакни коли, кивни
головою, усмiхнися. А далi - сама побачиш... (Постукала в дверi до брата).
_Моко, вийди на хвилинку! Чу║ш, Моко?
У л я ледь чутно, самими рухами:
-_ Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха,
пiдбiгла до люстра. Очевидно, хотiла зробити очi озерцями. Не вийшло.
Вхопилась за серце)._

4_
Увiйшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:
-_ Т ь о т я не одержить тако┐ телеграми!
Р и н а
- Цс-с... Чого?
М а т и тихше:_
- А того, що в нiй тринадцять слiв, ти розумi║ш? Треба скоротити.

5_
Увiйшов М о к i й, юнак з чорним висипом, пiд носом i по пiдборiддю, з
мрiйними, але злими очима. Хотiв гримнути на сестру, та побачив, що вона
не сама:
- Ну?

Р и н а зробила знак матерi, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
-_ Ти, зда║ться, знайомився колись. Моя подруга - У л я Розсоха.
У л я самими губами:
-_ Розсохина.
Р и н а з натиском:
-_ Розсоха.
М о к i й незграбно подав руку:
- Гм...
Р и н а
- На хвильку, Моко. Улi страшенно вподобалось укра┐нське слово -
бразолiйний, а я не знаю, що воно означа║. Яка його тяма?
М о к i й хмуро, недовiрливо:
-_ Бразолiйний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улi:_
-_ Як, Улю?.. Ах, так! Бразолiйний! Бразолiйний!
М о к i й уважнiше подивився на Улю. Кахикнув._