"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Пантелеймон Кулiш.

Чорна Рада


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



I

По веснi 1663 року дво║ подорожнiх, верхи на добрих конях, iзближались
до Ки║ва з Бiлогородського шляху. Один був молодий собi козак, збройний,
як до вiйни; другий по одежi i по сивiй бородi, сказать би, пiп, а по
шаблюцi пiд рясою, по пiстолях за поясом i по довгих шрамах на виду -
старий "козарлюга". Конi в ┐х потомленi, одежа й тороки позапилюванi:
зараз було знати, що iдуть не зблизька.
Не до┐здячи верстов зо двi чи зо три до Ки║ва, взяли вони у лiву руку
да й побрались га║м, по кривiй дорiжцi. I хто тiльки бачив, як вони з поля
повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. Крива
дорiжка вела до Череваневою хутора, Хмарища. А Черевань був тяжко
грошовитий да й веселий пан iз козацтва, що збагатилось за десятилiтню
рiйну з ляхами. Рiч тут про Богдана Хмельницького, як вiн рокiв з десяток
шарпав з козаками шляхетних ляхiв i недоляшкiв. От тодi-то й Черевань
доскочив собi незчисленного скарбу, та пiсля вiйни й сiв хутором коло
Ки║ва.
Було вже надвечiр. Сонце свiтило стиха, без жари; i любо було
поглянути, як воно розливалось по зелених вiтах, по сукуватих, мохнатих
дубах i по молодiй травицi. Пташки спiвали i свистали усюди по гаю так
голосно да гарно, що все кругом неначе усмiхалось. А подорожнi були якось
смутнi┐. Нiхто б не сказав, що вони iдуть у гостi до веселою пана
Череваня.
От же вони вже й пiд Хмарищем. А те Хмарище було окрите гаями, справдi
наче хмарами. Кругом обняла його рiчка з зеленими плавами, лозами й
очеретами. Через рiчку йшла до ворiт гребелька. А ворота в Череваня не
простi, а державськi. Замiсть ушул - рублена башта пiд гонтовим щитом, i
пiд башту вже дубовi ворота, густо од верху до низу цвяхованi. Бувало
тодi, у ту старовину, таке, що i вдень i вночi сподiвайсь лихого гостя -
татарина або ляха. Так над ворiтьми у баштi було й вiконце, щоб
роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи нi. Над щитом -
гостроверхий гребiнь iз дубових паль, а округ хутора - годящий вал.
Пiд'┐хавши гостi пiд браму, почали грюкати шаблею в цвяхи. По гаю пiшла
луна, а в хуторi не озивавсь нiхто; да вже нескоро хтось за ворiтьми почав