"Григорий Квитка-Основьяненко. Маруся (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Григорiй Квiтка-Основ'яненко.

Маруся


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Часто менi приходить на думку: чого б то чоловiковi так дуже
пристращатись на сiм свiтi до чого-небудь, не то щоб до яко┐ вещi, а то
хоч би i до наймилiших людей: жiнки, дiточок, щирих приятелей i других?
Перше усього подумаймо: чи ми ж на сiм свiтi вiчнi? I що ║ у нас, хоч
скотинка, хоч хлiбець на току, худобинка у скриньцi, так сьому так усе без
порчi й бути? Нi, нема тут нiчого вiчного! Та й ми самi що? Сьогоднi жив,
завтра - що бог дасть! Адже ж, живучи промеж людей, тiльки й чу║ш: там
дзвонять по душi, там голосять по покiйнику, там справляють старцям
обiд... Що в бога день тобi говорять: ось той недуж, той вмира, а той
вмер... Ти i не оглядишся i незчу║шся, як зоставсь сам собi на свiтi: хоч
i з людьми i промеж людей, та ба! Усе тобi або не такi приятелi, яких
поховав, або i зовсiм незвiснi; та воно тобi усеравно, що блука║ш у
дрiмучому лiсi! Ось стань про приятелiв згадувать, то уся твоя пiсня на
один лад: от з тим ми хлопцями були - i вже вiн вмер, а з тим до школи
укупi ходили - i той вмер, з тим парубкували - i той вмер; i сей, i той, i
той, i сей, - усi повмирали. Коли ж се так ║, так i пам'ятуй собi добре,
що не забудуть i тебе на сiм свiтi, озьмуть i не будуть питатись: чи хочеш
до гурту, чи ще б, може, погуляв?
А пiсля тако┐ думки чого ж би нам, невiчним, та пристращатись до
уременного? Чому б так не робить: наградив тебе бог щастям, що батько й
мати тво┐ живуть при тобi i дякують добрим словом, що ти ┐х при старостi i
коха║ш, i поважа║ш, або жiнкою до тебе доброю, послухною, хазяйкою
невсипущою, або дiточками покiрними та слухняними - хвали за се бога i
лягаючи, i устаючи, а ┐х шануй i кохай, i для них не жалiй не тiльки
нiяких трудiв, худоби, та, коли нужда звелить, душу свою за них положи,
розпинайся, умри за них, та усе-таки пам'ятуй, що й вони на сiм свiтi такi
ж гостi, як ти i усякий чоловiк, - чи цар, чи пан, чи архирей, чи салдат,
чи личман* (*Личман - пастух, чабан.). Коли отець наш милосердний кого з
нас покличе, проводжай з жалем, та без укору i попрьокiв; перехрестись та
й скажи, як щодня у отченашi чита║ш: ."Господи! буде воля твоя з нами
грiшними!" I не удавайсь у тугу, щоб вона тобi вiку не укоротила: бо грiх
смертельний накликать на себе не тiльки смерть, - i саму болiсть, хоч би
яку-небудь: бо, не поберiгши тiла, загубиш i душу на вiки вiчнi! Бiльш
усього пам'ятуй, що ти хова║ш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi