"Григорий Квитка-Основьяненко. Салдацький патрет (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Григорiй Квiтка-Основ'яненко.

Салдацький патрет


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Латинська побрехенька, по-нашому розказана

Був собi колись-то якийсь-то маляр... ось на умi мота║ться, як його
звали, та не згадаю... Ну, дарма; маляр та й маляр. I що то був за
скусний! Там морока його зна, як то гарно малював! Чи ви, братики, що
чита║те або слуха║те сюю книжку, дума║те, що вiн так малював собi просто,
абияк, що тiльки розмiша краску чи червону, чи бурякову, чи жовту, та так
просто й маже чи стiл, чи скриню? Е, нi; тривайте лишень! Таки що вздрить,
так з нього патрет i вчеше; хоч би тобi вiдро або свиня, таки живiсiнько
воно й ║; тiльки посвистиш та й годi! А ще було як намалю║ що-небудь та
пiдпише - бо й письменний був собi - що се не кавун, а слива, так таки
точнiсiнько слива. Раз... (о смiху було! Хлопцi аж кишки порвали вiд
реготу) змалював вiн таки нашого отця Микити кобилу, та як же живо вчистив
- так навдивовижу! Ну, намалювавши, та й каже нам: "Тепер, хлопцi,
дивiться, що за кумедiя буде". А ми кажемо: "Ану-ну, що там буде?" А вiн
каже: "А йдiть лишень за мною та й несiть патрет попово┐ кобили". От ми,
узявши, та й пiшли, та по його наущенiю i постановили бiля панотцевого
двора; пiдперли ┐┐ гарненько; таки точнiсiнько, як кобила сто┐ть: i на
одно око слiпа, i хвiст вирваний, i ребра ┐й повилазили, та ще й голову
понурила, мов пасеться. От як постановили ┐┐, а самi, узявши, та й
поприсiдали попiд плотом, у бур'янах, та й ждемо батюшку, а самi тулимося
якомога, щоб не реготатися. Аж ось, зирк! iде наш отець Микита (та ще,
мабуть, було i у головцi), iде та собi пiд нiс всемирну мугиче; а далi i
вздрiв кобилу та й каже: "Що за ледащо мiй Охрiм!" (а його батрака та
звали Охрiмом). "Кобила, - каже, - зiйшла проти ночi з двора, а вiн i
байдуже; коли б то менi ┐┐ пiймати!" А далi зняв з себе пояс, зав'язав
петлю та й став до не┐ пiдкрадатись, та знай цмока та приговорю║:
"Тпрусьо, ряба, тпрусьо!", а далi, як пiдiйшов близенько, як закине ┐й на
шию пояс, як крикне "тпру!", як потягне до себе, а кобила як впаде, а ми
так i зареготались, та навтiкача! А отець Микита i зоставсь; сто┐ть як
укопаний, i руки i ноги одубiли, i нi з мiсця; а кобила перед ним лежить
догори ногами, i пiдпiрки не вдержали, як потягнув ┐┐ до себе, щоб не
втекла. Та вже опiсля розказував, що й довго б стояв, та попадя побачила
та й не знала, що з ним i робити: i вiддувала, i водою бризкала, та на
превелику силу з мiсця звела i увела у хату; так, - каже, - цiлiсiньку нiч