"Григорий Квитка-Основьяненко. Сватання на Гончарiвцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!

(Вместе).

Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш, брешеш, песька
донько,
Била мене i товкла.

О д а р к а.


Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тiльки страху задала.

О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось
тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що
битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця
отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi
так над паном вереду║, що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи
мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи яко┐ хустки або одежi, то
усе i ║: хоч опiвночi забажа чого, то усе ┐й i поставля, i без ┐┐ волi з
хати не iде. Через що-небудь же вона так ┐м овладала? Вже ж не приходиться
жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми
по-панськи вередували над мужиками!

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Кандзюба.

К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся ма║те?
К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не те║.
О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й
сказати не можна.
О д а р к а. А що там за бiда?
К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки
що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро ┐х,
кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.
К а н д з ю б а. А куди ж то?