"Григорий Федорович Квитка-Основьяненко. Сердешна Оксана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Григорий Федорович Квитка-Основьяненко


Сердешна Оксана


OCR Busya http://lib.aldebaran.ru
"Григорiй Квiтка-Основ'яненко "Повiстi та оповiдання. Драматичнi твори"":
Наукова думка; Київ; 1982

Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко
Сердешна Оксана

Любiй моїй жiнцi, Аннi Григорiвнi Квiтка

Нема на свiтi нiчого луччого i богу милiшого, як серце матерi до своїх
дiточок! Скiльки б їх у неї не було, чи десятком бог благословив, чи тiльки
одним одно - для неї рiвнi, жодного любить, усiх рiвно пестує, за всяким
рiвно вбивається. Дев'ять здоровенькi край неї, потiшають її, а одно
морщиться, кисне, недуже; вже вона за ним вбивається, тужить, вже i боїться,
щоб ще дужче не занедужало або щоб,- нехай бог боронить,- щоб ще i не
вмерло. Вона їх обмива, обпатрює, обшива, зодяга i нiколи ж то не втомиться,
нiколи не поскуча з ними, i усяка робота на дiточок їй не важка. Коли з
дiтей є яке шалiвливе, неслухняне, то батько - як батько - гримне на такого,
скубне, щипки дасть, попiб'є; а мати - як мати! Вона почне його уговорювати,
пестувати: "Не роби так, синочку, не ходи туди, голубчику! Так негаразд. Ти
менi досаджаєш. Я, глядячи на тебе, частiсiнько плачу та думаю: коли б то
вiн схаменувся, та покинув таке робити, та слухав би батькового вчення, та
пожалковав би моїх слiзочок, то ще з нього був би чоловiк, ще б я дiждала на
старостi радуватися, глядячи на нього".
Нехай же тепер усяк про себе згада,- бо хто не був змолоду
шаловливий? - вiд чого бiльш жаль вiзьме? Чи вiд батькових скубок, або хоч i
пужки, чи вiд материного голублення? А ще як яка часом заплаче? - так
господи милостивий! Усi пакостi покинеш, i на вечорницi з мiсяць не
навiдаєшся, i зробиш за трьох. Що то мати! Святе дiло! Господь милосердний,
як є вiн на небесах, так замiсть себе дав нам на землi родителiв: батько -
щоб навчав та до розуму доводив; а щоб чоловiк молодий здуру не затужив та
не збився з пантелику, так тут мати з такою любов'ю, як є господь
милосердний до пас, грiшних.
Ось против чого я трошки закинув про материнське серце i душу.
Була удова, Векла Ведмедиха, i що то жiнка: на усе село! Розумна,
розсудлива, богобоязна i чесного роду. Було, i сам голова частiсiнько до неї
за порадою, i вона такий совiт добрий дасть, що не тiльки голова, та i усi
старики так не придумають, як вона скаже, i усе гаразд буде по її. Сама ж,
було, не ходить до волостi i нiколи не розпитує, чого i зачим зiбралася
громада. їй i нужди мало лi до чого. Прийди ж до неї за порадою об якiм
хочеш дiлi - так так! Вже добре навчить. Тяжко розумна була!
пула собi i заможненька. Була в неї земелька, скотинка, був i вiтрячок,
та як зосталася удовою, та i пороздавала усе: землю - на скiпщину, вiтряк -
з мiрки, та усе чесним, богобоязним людям, щоб не зобиджали її i щоб у срок