"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

але не здогада║ться шукати Романа i його друзiв на валах, серед захисникiв
фортецi. Незважаючи на раннiй час, тут уже було гамiрно. Сердюки
полковника Коровки i стрiльцi генерала Гордона готувалися до бою: однi
поспiшно снiдали, другi пiдносили до гармат ядра, бомби i порох, третi
шикувалися, щоб стро║м iти до сво┐х мiсць на стiнах. Нiхто не звертав
уваги на стомлених замазур, якi швидко перетнули просторе подвiр'я замка i
зупинилися бiля довго┐ конов'язi.
- Насамперед, друзi, вми║мося, - сказав Рожков, набираючи з корита для
водопою коней повну пригорщ холодно┐ джерельно┐ води. - А то ми схожi на
марюк!
Вони вмилися, напилися з дерев'яного вiдра, прикованого до журавля, що
заглядав у темну кам'яну криницю, смачно┐ води, обтрусили одяг i тiльки
тодi присiли побiля чималого казана з гарячим кулешем. Тут ┐х i помiтив
генерал Гордон.
- Кузьма, де тебе носить? Вночi ти мав стояти на чатах!
Рожков схопився, винувато заклiпав очима. Звенигора, Во┐нов i Грива теж
пiдхопилися, стали поруч товариша, готовi заступитися за нього.
Генерал Гордон уважнiше придивився до козакiв, помiтив i слiди глини на
┐хньому одязi, i змарнiле, заросле русявою щетиною обличчя Романа, i
скуйовджену копицю пшеничного волосся на його головi. По цiй копицi вiн i
впiзнав дончака.
- Ба, ба, ба! Тепер я розумiю, Кузьмо, де ти пропадав! - вигукнув
шотландець. -За друга - у вогонь i воду, як ви кажете? Ха-ха! Вiтаю!
Вiтаю!
Рожков полегшено усмiхнувся: пронесло! У козакiв теж , з плiч гора
зсунулась. Та Гордон враз посуворiшав.
- Ну, от що, молодцi, сьогоднi буде дуже жаркий день. Кара Мустафа
поклявся бородою пророка, що надвечiр мого бунчук зама║ на Чигиринськiй
горi. Вiн згромадив пiд мiстом сорок тисяч вiйська i майже всi гармати.
Штурм уже розпочався. А ви, я бачу, без збро┐...
- За цим дiло не стане, - похмуро сказав Грива. - На валах i нашо┐ i
турецько┐ збро┐ досить. Скажiть тiльки, куди нам iти.
- Рожков пiде зi мною. А ви - не з мо║┐ дивiзi┐...
- Ми хотiли б разом, - сказав Роман.
- Атож, гуртом легше й батька бити, - вставив понуро Грива.
- Навiщо ж батька, - усмiхнувся генерал. - Турка бийте, молодцi!
Турка!.. Якщо хочете разом, тодi будете при менi! Але знайте: я там, де
найважче! Ви поки що вiльнi птахи - вибирайте!
- А що нам вибирати, - сказав Звенигора. - Смертi не бо┐мося! Бог не
захоче - свиня не з'┐сть!
- Ха-ха, чудово сказано! Чудово! Тодi - за мною, молодцi! Пiсля
вчорашнiх втрат менi кожен смiливий во┐н дорогий! За мною!
Сухорлявий високий генерал, притримуючи рукою тонку шпагу, що била його
по ногах, швидко попростував до вежi замка. За ним поспiшав Кузьма Рожков
зi сво┐ми новими друзями..
Навколо вже все гуло, гоготало, трiщало. Над головами пролiтали бомби i
ядра. До стiн бiгли запiзнiлi вояки, по драбинах i земляних сходах,
укрiплених сосновими плахами, здиралися нагору. Тут же лежали першi на
сьогоднiшнiй день убитi й пораненi. У свiжому ранковому повiтрi вiдгонило
димом i кров'ю.
-->