"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автораале не здогада║ться шукати Романа i його друзiв на валах, серед захисникiв
фортецi. Незважаючи на раннiй час, тут уже було гамiрно. Сердюки полковника Коровки i стрiльцi генерала Гордона готувалися до бою: однi поспiшно снiдали, другi пiдносили до гармат ядра, бомби i порох, третi шикувалися, щоб стро║м iти до сво┐х мiсць на стiнах. Нiхто не звертав уваги на стомлених замазур, якi швидко перетнули просторе подвiр'я замка i зупинилися бiля довго┐ конов'язi. - Насамперед, друзi, вми║мося, - сказав Рожков, набираючи з корита для водопою коней повну пригорщ холодно┐ джерельно┐ води. - А то ми схожi на марюк! Вони вмилися, напилися з дерев'яного вiдра, прикованого до журавля, що заглядав у темну кам'яну криницю, смачно┐ води, обтрусили одяг i тiльки тодi присiли побiля чималого казана з гарячим кулешем. Тут ┐х i помiтив генерал Гордон. - Кузьма, де тебе носить? Вночi ти мав стояти на чатах! Рожков схопився, винувато заклiпав очима. Звенигора, Во┐нов i Грива теж пiдхопилися, стали поруч товариша, готовi заступитися за нього. Генерал Гордон уважнiше придивився до козакiв, помiтив i слiди глини на ┐хньому одязi, i змарнiле, заросле русявою щетиною обличчя Романа, i скуйовджену копицю пшеничного волосся на його головi. По цiй копицi вiн i впiзнав дончака. - Ба, ба, ба! Тепер я розумiю, Кузьмо, де ти пропадав! - вигукнув шотландець. -За друга - у вогонь i воду, як ви кажете? Ха-ха! Вiтаю! Вiтаю! Рожков полегшено усмiхнувся: пронесло! У козакiв теж , з плiч гора - Ну, от що, молодцi, сьогоднi буде дуже жаркий день. Кара Мустафа поклявся бородою пророка, що надвечiр мого бунчук зама║ на Чигиринськiй горi. Вiн згромадив пiд мiстом сорок тисяч вiйська i майже всi гармати. Штурм уже розпочався. А ви, я бачу, без збро┐... - За цим дiло не стане, - похмуро сказав Грива. - На валах i нашо┐ i турецько┐ збро┐ досить. Скажiть тiльки, куди нам iти. - Рожков пiде зi мною. А ви - не з мо║┐ дивiзi┐... - Ми хотiли б разом, - сказав Роман. - Атож, гуртом легше й батька бити, - вставив понуро Грива. - Навiщо ж батька, - усмiхнувся генерал. - Турка бийте, молодцi! Турка!.. Якщо хочете разом, тодi будете при менi! Але знайте: я там, де найважче! Ви поки що вiльнi птахи - вибирайте! - А що нам вибирати, - сказав Звенигора. - Смертi не бо┐мося! Бог не захоче - свиня не з'┐сть! - Ха-ха, чудово сказано! Чудово! Тодi - за мною, молодцi! Пiсля вчорашнiх втрат менi кожен смiливий во┐н дорогий! За мною! Сухорлявий високий генерал, притримуючи рукою тонку шпагу, що била його по ногах, швидко попростував до вежi замка. За ним поспiшав Кузьма Рожков зi сво┐ми новими друзями.. Навколо вже все гуло, гоготало, трiщало. Над головами пролiтали бомби i ядра. До стiн бiгли запiзнiлi вояки, по драбинах i земляних сходах, укрiплених сосновими плахами, здиралися нагору. Тут же лежали першi на сьогоднiшнiй день убитi й пораненi. У свiжому ранковому повiтрi вiдгонило димом i кров'ю. |
|
|