"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Шкуру можна скинути!
- Це однак тебе не вряту║, яничаре!
- А може i вряту║! Розв'яжiть менi руки!
Господар колиби подивився на стрункого молодика, що починав допит.
- Розв'язати, Ганчо?
Той ствердно хитнув головою.
Сопучи, старий нагнувся i перерiзав ножем мотузок. Розправивши руки,
Звенигора поволi скинув з себе яничарський бешмет. Потiм узявся за
сорочку. Смикнув - i вiдчув гострий бiль у всiй спинi. Сорочка вкипiла в
глибокi виразки. Зцiпивши зуби, вiн щосили рвонув ┐┐ через голову i,
зiжмакавши, кинув у куток. Повернувся спиною до свiтла.
- Дивiться!
В колибi стало зовсiм тихо. Чути було, як потрiскувала на столi свiчка.
- О леле! - вигукнув Ганчо. - Що це в тебе, чоловiче? Вся спина у
виразках, у кровi!
Замiсть вiдповiдi Звенигора, перемагаючи бiль, спитав:
- Тепер скажiть, хто ви?
- Ми гайдутини!
Звенигора важко присiв на сiно. Перед очима у нього попливли жовтi
кола. Однак вiн полегшено зiтхнув.
- Я так i думав... Проведiть нас до во║води Младена!
Ганчо перезирнувся зi сво┐ми товаришами.
- Ти зна║ш, незнайомцю, во║воду?
- Так.
- Хто ж ти i тво┐ товаришi?
- Ми невiльники. Втекли з каторги...
- Руснаки?
- Так.
- Гм. От так притичина! - почухав голову Ганчо. Видно було, що вiн не
знав, як бути. - До во║води Младена далеко... Та я i не маю права туди
вести вас, чужинцi. Хiба от що - передам я вас Драгановi, а вiн хай уже
вирiшу║, що з вами робити. Чи так я кажу, другарi?
Гайдутини на знак згоди закивали головами.
- Так, так.
- Драгановi? Та це ж мiй другар! - вигукнув Звенигора, намагаючись
пiдвестися. - Ведiть нас швидше до нього!
Однак сили, врештi, зрадили йому. Голова пiшла обертом, i вiн, весь
заюшений кров'ю, похилився на пiдлогу. До нього кинулися Роман i
Спихальський.
- Сто дзяблiв! Довели, доконали чоловiка! - бурчав пан Мартин. -
Лайдаки!




МАТИ I СИН


1