"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

КIНОПОВIСТЬ

Якщо пiсня починається з "ОЙ!", то це жiноча пiсня. З ночунюю

К екранi грубезний старовинний фолiант. Чут-но, кадром висвистують
пташки, по-лiтньому шумлять дерева пiд ласкавим вiтерцем, хрипкий голос
на-спiвує-мугиче пiсню. Словом, п'єса для камерного оркестру з лейтмотивом
"Посiяла огiрочки".
- Охо-хо-хо-хо-хо-о-о-о...
. Руки, клацнувши замком, вiдкривають книгу, гортають сторiнки, доки не
знаходять десь посерединi чисту - лише вгорi аркуш помережаний кiлькома
рядка" ми. Рука на мить зникає з поля зору, знову з'являється, вже з
довгим бiлим пером. Встромляє перо в сторiнку i, розбризкуючи чорнило,
виводить: "Глава...
- Яка у нас сьогоднi глава? Ну, скажiмо... Перо виводить у книзi: "Глава
МСМЬХХУIII". На останнiй цифрi бризкає i ламається.
Камера вiд'їжджає, i ми бачимо, що книга лежить на зеленому горбку серед
нетутешнiх яскравих квiтiв, на яких трiпочуть тендiтними крильцями
барвистi метелики i синьо-зеленi прозорi бабки. Серед цього роз-
(c) Марина МЕДНИКОВА. Ой!

36
маїтгя сидить лiтнiй чолов'яга з худим виснаженим обличчям i сумними
очима. Довге нечесане волосся спадає на колись бiлу льолю, яка бачила
лiпшi часи: де-не-де розiрвана, обгорiла. За плечима чоловiка великi,
колись снiжно-бiлi крила, в яких вже бракує пiр'їн, а тi, що залишилися,
подекуди поламанi, пiдпаленi, стирчать у рiзнi боки. Це - Янгол. Вiн
сидить пiддеревом, на неприродно хвилястих гiлках i галузках якого
ряснiють неземної краси i зваби яблука. Довкiл стовбура штопором
обкрутився великий Змiй, звiсив голову, з цiкавостi висолопив роздвоєного
язика i зазирає то в книгу, що її пише Янгол, то в карту України,
почеплену на дерево за спиною Янгола. Це - Рай.
Янгол пожбурив поламане перо у кошик, з якого вже стирчало кiлька таких
самих затуплених пiр'їн. Важко зiтхнув i висмикнув нове перо з крила.
Спробував його на нiгтi, залишився задоволеним, знову встромив перо в
сторiнку i вивiв назву тiєї МСМЬХХУIII глави: "Посiяла огiрочки".
Писав повiльно, бо час у Раю немiряний. Зупинявся, перечитував, знову
рипiв пером, бурмотiв пiд нiс:
- Село Тихi... Води, - Янгол повернувся до карти, пальцем пошукав село,
знайшов, звiрив назву. Цiкавий Змiй простежив за порухом Янгола, аж
затулив був йому потрiбну крапку на картi. Довелося вiдсунути голову
Премудрого вбiк.
- ...засноване тисяча сiмсот... - Янгол затнувея, пробурмотiв щось на
взiрець: "А Бог його знає, якогось там року", - i зарипiв пером далi:
"Село Тихi Води засноване тисяча якогось року. Райської лiтньої днини
iєрархи Києво-Печерської лаври зiбрали всiх пiдданих монастиря, хворих на
сухоти. Забагато хирлявих стало того якогось року. Воно хай би б й
помирали, як вигибають вiд чуми, на все воля Божа, i лише Господь знає,