"Евгений Наумов. Чарiвна круговерть (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Один за одним згасали у вiкнах яскравi вогнi, стихав гуркiт
численних моторiв.
На околицi мiста, у затишному березовому гайку, розташувався
лiтнiй дитячий садок "Парасолька". Спокiйна тиша панувала в
чепурненькому бiлому будиночку.
На лiжечках солодко спали дiти. В розчиненi вiкна линуло свiже
нiчне повiтря, насичене духмяними пахощами рiзнотрав'я.
На верандi погойдувався гамак, у якому дрiмала вихователька Олеся
Василiвна. Навколо неї лiтали нiчнi метелики, обвiваючи прохолодою
розпашiле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмiшка...
Заснув навiть у своїй затишнiй будi вiрний друг дiтлахiв - пес
Яквас. Проте спав вiн сторожко - пiсля вечерi куховарка тiтка Килина
дала йому велику кiстку, яку вiн не встиг догризти й заховав у
найпотаємнiшому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння
загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазiхнув би на
його скарб.
Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру i лагiдну вдачу. З
його поведiнки дiти вгадували й характери людей, якi з'являлися в
садку. Ось приходить вiдвiдувач, а до нього з гавканням пiдстрибує
Яквас.
- О-о! - починає загравати гiсть. - Гарний собачка! I як же його
звати?..
- Яквас! - хором вiдповiдають дiти.
- Що?! - дивується той.
- Як-вас! - уже видiляючи кожен склад, повторюють усi й нестримно
смiються. Якщо вiдвiдувач теж починає смiятися, то у нього добра
вдача, бо жарти розумiє i не ображається. Але були й такi, що сердито
буцали Якваса i йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна рiч - поганi
люди. На таких i Яквас сердито гавкав.
Але тепер вiн спав i бачив чудовi сни тiльки про добрих людей, якi
його навперебiй частували.
Не спав лише найневгамовнiший i найпустотливiший хлопчик - Iвасик.
За маленький зрiст його лагiдно кликали - Малько-Ванько. Зараз вiн з
головою укрився ковдрою, щоб усi думали, нiби спить.
Та як вiн мiг заснути?
Або хоча б склепити повiки?
Якщо поруч була...
...ЧАРIВНА КIМНАТА!
Про це сказала Олеся Василiвна. А вона нiколи не говорила
неправди.
Та воно й так було зрозумiло, що кiмната - чарiвна.
Якось уранцi дядьки в комбiнезонах занесли до кiмнати
великий-превеликий ящик, на якому рябiли барвистi написи та
незрозумiлi малюнки. Вiд натуги дядьки голосно кректали.
Цiлий день вони там щось робили: грюкали й стукотiли, I нiкому,
чуєте, нiкому з дiтей не дозволялося зазирнути навiть у замкову
шпаринку цiєї кiмнати!
Увечерi дядьки пiшли, й Олеся Василiвна замкнула дверi. А коли
дiти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за
сукню, вона сказала, що кiмната чарiвна.