"Iван Нечуй-Левицький. Два брати (Казка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Iван Нечуй-Левицький.

Два брати


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Казка



В одному селi жив собi убогий чоловiк Петро Клепало з жiнкою Марусею.
Вони мали двох синiв парубкiв. Старший звався Юрко, а менший Улас. Обидва
брати були схожi лицем, чорними високими бровами та чорними кучерями.
Обидва були гарнi, високi, рiвнi станом, та не схожi вони були душею. Юрко
був розумний, хитрий та пiдлесливий. Улас любив мовчати i не любив нiкому
кланяться та кориться.
- От люба в нас дитина Юрко! - часом говорила Маруся до чоловiка. -
Приязненький та ласкавенький, хоч у вухо вбгай; а про Уласа не знаю, що й
казать.

- Та й я не вгадаю, що воно за людина, - говорив старий Петро. - Чи вiн
дуже розумний, чи дуже дурний; чи вiн добрий, чи бундючний, чи лихий.
Мовчить собi та й мовчить. Хоч i увива║ться коло роботи добре, але якийсь
неласкавий вдався: не поклониться, не подяку║; все погляда║ на людей або
скоса, або спiдлоба.

А Юрко все запобiгав ласки в батька та в матерi, та пiдлабузнювавсь до
┐х.

Тiльки оце стара було позiхне, Юрко вже й подушку пiдклада║ ┐й пiд
голову. Заплямка║ мати пiсля обiда губами, Юрко вже й пода║ кухоль з
водою. Чи хоче батько вийти з хати, Юрко за свиту та й накида║ батьковi на
спину, ще й дверi одчиня║. А Улас сто┐ть, насупившись, та тiльки погляда║
скоса.
Ото раз старий Клепало занедужав. Юрко пита║ в батька: "Чи ви, тату,
дуже слабi? Може б нам покликать попа, щоб вас висповiдав".
- Та не треба, сину! Я не дуже слабий.
Батьковi стало гiрше, а Юрко знов до його: "Тату, ви дуже слабi; я вже
сказав майстрам, щоб робили вам дубову домовину"...
- А хиря тво┐й матерi, коли так! - сказав старий. - Потривай лишень! Ще
я не вмираю. Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я одписав