"Iван Нечуй-Левицький. Два брати (Казка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Кругом палацу глибока канава, на канавi мiст, а на мосту прикованi
ланцюгами два леви, котрi й день i нiч стережуть палац. Хiба от що зробiм:
я частенько ходжу в князiвську капусту, а туди часом прибiга║ князiвнина
кiшечка, молоденька, рябенька, з гарним рожевим носичком.
- А ти, старе луб'я! то це ти залиця║шся до молоденько┐ кiшки, а про
мене вже й забува║ш? мною вже нехту║ш? - крикнула зайчиха та як лясне в
морду зайця! За║ць аж вхопився за морду обома лапами.
- Здурiла стара зовсiм! - каже за║ць. - А ви, хлопцi, нашкрябайте на
дощечцi, що ви знайшли князевi грошi та князiвнине намисто, та причепiть
до дощечки нитку, а я накину кiшцi дощечку на шию. Вона однесе князiвнi,
то князiвна безпремiнно до вас i вийде, - каже за║ць.
Юрко вистругав маленьку дощечку, написав кiльки слiв та й дав зайцевi.
За║ць обiцяв ввечерi побiгти в капусту, а зайчиха вивела Уласа та Юрка на
шлях i показала ┐м, кудою йти до палацу.
Ото прийшли вони до палацу, посiдали коло мосту, та й ждуть. Канава
широка, стiни навкруги палацу високi: на воротях висока, з визубнями
башта; ворота залiзнi, зачиненi й замкнутi трьома замками. Нi ввiйти, нi
в'┐хать! Ждали вони довгенько. Коли це опiвднi заграли музики. Одчинилась
залiзна брама. Леви на мосту заревли. Од граток мосту одскочили залiзнi
клiтки й зверху накрили левiв. З ворiт ви┐хав князь з довгою сивою бородою
в золотiй калясi бiлими кiньми. Улас зняв шапку. Юрко впав навколiшки й
припав лобом до землi.
- Чого вам треба? - спитав у них князь Чолак.
- Ми цi║┐ ночi знайшли покраденi в вас грошi та оце принесли вам, -
промовив Юрко.

- Добре зробили, хлопцi. Потривайте ж, я по┐ду подивиться на сво║ поле
та на сво┐ отари в степу, та тодi й покличу вас до себе.
Незабаром князь вернувся й покликав Уласа та Юрка. Вони увiйшли в браму
й на широкий двiр. Серед двору бризкали фонтани. Коло фонтанiв зеленiла
трава. Кругом палацу зеленiв густий садок, мов старий лiс. Служники
покликали Уласа та Юрка, обмили ┐х, убрали в чисту одежу й повели до
князя.
- Ну, хлопцi! котрий же знайшов грошi?
- Я! - крикнув Юрко, як опечений.
Юрко стукнув лобом об помiст, поцiлував край килима пiд ногами в князя
й висипав на килим купу червонцiв. Улас витрусив i сво┐ кишенi.
- Оце всi дочиста грошi, що ми знайшли, - каже Юрко. - Мiй брат хотiв з
грiшми вернутися додому, та вже я вмовив його принести до вас та оддать
вам.

Улас помаленьку повернув до Юрка голову й тiльки липнув на його
здивованими очима.

- А я ще знайшов оцю вашу вкрадену рiч, - задрiботiв Юрко, - але, може,
не вашу, а вашо┐ дочки.
Вiн витяг з кишенi дороге князiвнине намисто й показав князевi. Князь
зрадiв i простяг руку, щоб взяти намисто. Юрко сховав його в кишеню та й
каже:
- Це намисто я оддам тiльки Тому, чи║ воно: оддам тiльки князiвнi в