"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у -Васюкiвцi! Станцiя "Клуня" -
станцiя "Крива груша". Три копiйки в один кiнець. Родичi - безплатно. З
учительки арифметики - п'ять копiйок.
Ми вже пiдкопалися майже до половини свинарника, i раптом -
непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро.
Провалитися вона зумiла, а от вилiзти-дзуськи! I зняла такий вереск, що
причовгав дiд. Ну i...
Гiрко зiтхаючи, ми засипа║мо метро. Раз у раз злодiйкувато озира║мося -
чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що
не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна...' Ви б почули, як вiн
лаявся, коли витягав льоху! Ох i лаявся! I де вiн отих слiв набрався?
Проте дiда не видно. I поки ми працю║мо (а справа це довга й нудна), я
вас познайомлю з мо┐м другом.
Ви, звичайно, зна║те, що ║ такий острiв - Ява. В Iндiйському океанi.
Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, - Великi Зондськi.
Ну, так Ява - це не острiв.
Ява - це мiй найкращий друзяка i напарник. Ява Рень.
Мабуть, вам дивно, що то за iм'я таке - Ява? То вiн сам себе так
назвав, коли йому лише рокiв пiвтора було. Чи то воно, пискля мале, хотiло
сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява", чи то "Iван" у нього так прозвучало
(бо насправдi його Iваном звати), але причепилось оте "Ява" до нього, як
реп'ях до собачого хвоста. Навiть мiлiцiонер товариш Валiгура, що живе у
нашому селi, так його зве.
У них взагалi вся сiм'я iнтересна.
Батько на скрипцi гра║. Корова - Контрибуцiя назива║ться. А дiд (ви уже
з ним знайомi) - мисливець завзятий, на полюваннi, коли стрiля║, лiве око
онучею зав'язу║. Бо в нього лiве око без правого не примружу║ться. Як лiве
примружить - праве саме заплющу║ться. Але ж i б'║ дiд Варава з тою онучею,
ох же ж i б'║!
Городськi мисливцi, що "Волгами" з Ки║ва при┐жджають, тiльки ахають.
"Ви, дедушка, абсолютний чемпiон", - кажуть.
На честь старого Реня навiть польове озеро, що бiля нашого села, люди
Реневим назвали.
Мати ж Явина - депутат райради, ланкова кукурудзоводiв.
Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився i при всiх плескачiв
┐й надавав. Так вона, замiсть того щоб заплакати, раптом як закричить:
- Опозогив! - Вона букву "р" не вимовля║. - Маму-депутата на все село
опозогив. Загаза чогтова!
Такого шелесту наробила - Ява не знав, куди й очi подiти. Стояв-стояв,
червоний мов рак, а тодi як дав дриза - тiльки п'ятами залопотiв.
Та то лише раз таке було. А взагалi характер у Яви ого-го! Сталь, а не
характер. Таких на мiльйон лише один бува║.
Ява сам говорив:
- Ми, - говорив, - з тобою, Павлушо, хлопцi будь здоров. Точно-точно,
без брехнi, ми таки хлопцi з фантазi║ю. Скажи?
- З фантазi║ю, - пiдтакував я.
- Ти чув, як дiд Салимон учора бiля сiльмагу казав: "Ондо, каже, Ява i
Павлуша пiшли. От хлопцi! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопцi! Нема на
них буцегарнi".
- Чув. Точно.