"Всеволод Нестайко. Чарiвнi окуляри (Правдиво-фантаст.повiсть, укр.) " - читать интересную книгу автора

Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класi всi називають мене Рудий
Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок.
Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лiдер нашого класу. Ми
тодi Африку з географiї проходили. А волосся в мене справдi руде, як жар. I
настовбурчене, як голки в їжачка. Та я не ображаюсь на те прiзвисько. Рудим
мене змалку завжди називали, з дитячого садка. I я звик. Та й не в усiх це
слово звучить образливо. Мама, наприклад, називає мене "Сонечко моє
руденьке!". А бабуся каже: "Ти в нас особливий сонячний хлопчик!"
"Сонячний-то сонячний, - думав я. - Але краще б я був блондином або
брюнетом, чорнявим, як Ромка Черняк".
Ех! Як я заздрив тому Ромцi Черняку!.. Який вiн був меткий, спритний,
дужий!.. I удачливий!.. Як вiн на ковзанах, на роликах катався!.. Як вiн у
футбол грав!.. А я невдаха... На ковзанах, на роликах раз у раз i падаю. I в
спортивних iграх я не мастак, скорiше партач - i м'яч у мене одбирають, i
забивати не вмiю... Худенький я, слабосилий. Мене бабуся сметаною щодня
годує, але це позитивних результатiв не дає. Єдине, що мене рятує, - моя
легковажна вдача. Я нiколи довго не журюся. Позiтхаю трохи i за хвилину вже
смiюся. Це в мене спадкове, вiд дiдуся Грицька, маминого тата... Про дiдуся
я потiм ще розкажу. Вiн у нас дуже добрий i веселий - його всi люблять.
Зараз скажу тiльки одне: дiдусь мене завжди розраджує:
- Нiколи не вiшай носа, рижухо мiй дорогий! Ти в нас незвичайний,
особливий. А незвичайнi стають видатними, великими людьми: полководцями,
президентами, письменниками...
- Ага! Так для цього ж вирости треба, стати дорослим, - кажу я. - А до
того що робити? Не чув я, щоб школярi ставали полководцями, президентами чи
письменниками.
- Що ж, може, й почекати трошки доведеться, - усмiхався дiдусь. - Не
разем Кракув будувався, як кажуть поляки... Але незвичайна доля тобi
забезпечена! Я тебе запевняю!
Я тiльки зiтхав, чекаючи здiйснення його пророцтв. Нiчого незвичайного
в моєму життi поки що не траплялося. Хiба що пiсля дiдових розмов сни менi
почали снитися дивовижнi. Якось наснилося, що сиджу я за вчительським
столом, а до мене в черзi стоїть весь наш клас. I я всiм даю автографи -
пiдписую новенькi пiдручники з хiмiї. I я собi думаю: "Таки став я
письменником! Але чогось написав не "Кобзар", не "Миколу Джерю", не "Лiсову
пiсню", а пiдручник з хiмiї, яку я нiколи особливо не любив i з якої гарних
оцiнок нiколи не мав..."
А то якось наснилося, начебто стою я посеред трибуни на Майданi
Незалежностi. А внизу, бiля трибуни, на вiдкритiй машинi у генеральському
кiтелi i кашкетi, але без штанiв, у самих лише плавках Ромка Черняк
доповiдає:
- Пане Президенте Африканської держави! Вiйська для параду вишикуванi!
"О! - думаю я собi. - Я таки став президентом. Але чогось африканським.
Проте зрозумiло, чого Ромка без штанiв, - бо спека".
"От бачиш, Ромко! - думаю я собi далi. - Ти мене обзивав Рудим
Африканським Їжачком, а тепер стоїш передi мною без штанiв i рапортуєш.
Отакечки, як каже мiй дiдусь!"
Крiм снiв, нiчого незвичайного у моєму життi не вiдбувалося. I от
раптом...
Якось, виймаючи з сумки на перервi пiдручник з української мови, я