"Микола Олiйник. Леся (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ну й завели, дiвчатонька, - обзива║ться повновида вродлива дiвчина. -
Цур ┐м, злидням тим! Давайте iншо┐, веселiшо┐.
Ой на Купала-Купалочка
Не виспалася Наталочка,
Погнала бички дрiмаючи,
На кiлки нiжки збиваючи, -
почала вона.
Леся уважно слухала, стежила допитливими оченятами за кожним рухом тих,
що вбирали берiзку. Хтось принiс рiзнокольоровi стрiчки, свiчечки - i ┐х
теж прикрiпили на гiлочках.
Невдовзi ватагою прибули хлопцi. Вони принесли трiски, хмизу для
купальського вогнища. Незважаючи на протести дiвчат, один козуб одразу ж
пiдпалили, встромивши посеред нього тичку, щоб вогонь пiднiмався вище.
Вогнище затрiщало, вгору метнулися iскри. А парубки тим часом закурили.
Декотрi поривалися до Купала, та марно. На берiзцi вже палали свiчечки, а
дiвчата, побравшись за руки, водили бiля не┐ таночок, насмiхаючись iз
хлопцiв:
Ой на горi пiд буйним вiтром
Не чули хлопцi зозулi лiтом.
А як почули, полякались,
В глуху кропиву поховались.
Парубки спочатку мовчали, а потiм, видно, терпець ┐м увiрвався, бо
раптом посхоплювалися, вихопили з вогню по вiхтю i кинулись розганяти
дiвчат. Тi закричали, розбiглися, та коли нападники вiдiйшли, знову
повернулися - i сво║┐. Тодi й хлопцi хором вiдповiли:
Наша дiвка по знаку -
Несе чорта у глеку;
Як чорт стрепенеться,
То й глек розiб'║ться...
Лесю теж узяли в коло, надiли на не┐ вiнок. Ну, а Михайлик - той в
iншому гуртi, серед парубкiв. Там уже стрибають через вогнище, змагаються,
хто сягне вище i далi. "Хоч би в вогонь не потрапив", - турбу║ться Леся
про братика. Та скоро про все забува║. Де там, хiба до цього!
Ой нашi хлопцi стрiльцi, стрiльцi,
Забили жабу в корчi, в корчi, -
знову спiвають дiвчата. Хлопцi вдають, що не чують, а дiвчата не
вгавають:
Ой Iван каже: "Ряба жаба!"
А Степан каже: "Моя баба!"
Андрiй каже: "Перерiжмо!"
Терешко каже: "Цiлу з'┐жмо!"
- Нумо, друзi, - луна║ серед парубкiв, - покажемо ┐м: жаба то чи баба!
- I вони хапають дiвчат в обiйми, намагаються поцiлувати. Вереск, голосна
незлобна лайка.
А недалеко, тут же таки на вигонi" другий купальський стан. Там
зiбралася дiтвора. Маленьке вогнище з сухого бур'яну, встромлена в землю
чимала вербова гiлляка, щедро обвiшана квiтами, помiж якими блимають
куценькi, з мiзинець завбiльшки, свiчечки, злiпленi з потай узятого в
запiчку воску. Галасу й тут не менше. А коли вiн стиха║, чутно
рiзноголосе: