"Радий Радутный. Друга вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

Був час, коли люди жили не так, як зараз. Завжди було багато ∙жў,
всяко∙ - й трави, й м'яса. Й пўчок було багато. Й одяг тодў робили, а не
гризлись за кожен шматок старих лахўв...
"Старий дурень!"
...й полювання тодў було краще...
Батько на мить перестав чистити стрўлу й кинув злостивий погляд.
...та й взагалў, тодў добре було. Кажуть, й снўг тодў лежав не весь
рўк, а тўльки половину...
"Старий брехун!"
...й сонце було бўльшим й свўтило дужче. Люди жили в теплих бункерах,
а не в наметах, ∙ли досхочу й, кажуть, вмўли навўть лўтати...
- Не забрўхуйся, дўду! - не стерпўв мисливець.
- А навўщо, дўду? - запитав старший онук.
- Що - навўщо? - не зрозумўв старий. - А, лўтати? Як це, навўщо?!
Ну...
Вўн замислився.
- Ну... ну... а хоча б для полювання! От вмўв би батько лўтати - може
б щось й вистежив.
Мисливець незадоволно скривився.
- Еге ж, й голоду тодў не було.
Всў зўтхнули, а молодший онук мало не заплакав.
- Люди будували тодў багато бўнкерўв - великих, теплих. Були машини -
це як наш вўзочок, тўльки великў, й ∙здили вони самў, й возили людей...
- А про Бога коли буде?
Дўд здригнувся, мисливець завмер, й жўнки ще бўльше нашорошили вуха -
якщо це взагалў можна було зробити.
- Щодо Бога... - почав був старий. - Це вам матусў наплели?
- Так, мами розповўдали. Мама бўльша. Вона сказала, що люди стали
гордими, й вирўшили збудувути високу... - онук притишив голос, оглянувся
на жўнок, й все-таки не наважився... ну, оте. Щоб залўзти й побачити Бога.
А вўн розгнўвався й вўддалив сонце, ў от.
Онук розгублено змовк. Дўд теж мовчав, про щось перешўптувались жўнки
й тихо гудўла пўчка.
- А мама-менша сказала, що скоро в... е-е-е... отўм паливо
скўнчиться, - трохи недоречў бовкнув другий малюк.
Замўсть вўдповўдў дўд простяг руку до пўчки й ще дужче прикрутив
регулятор. Паливнў елементи ще на мўлўметр вийшли з гнўзд, реакцўя пўшла
на спад й тепер ледь жеврўла на гранў згасання. Гудўння урвалось.
- Може й скўнчиться... - пробурмотўв старий.
Запала тиша. На цей раз мертва, абсолютно мертва й холодна - зародок
тўї∙, що запануї на Землў, коли згорить останнўй шматок урану.
Тиша.
Тиша.
Тиша.
Першим не витримав молодший онук, залився слўзьми, припав до матусў й
притис обличчя до ∙∙ брудних лахўв. Потўм заскиглив й другий, й, нарештў,
зарюмсали обидвў матусў одразу.
Мисливець вўдклав лука набўк, важко пўднявся й пўдўйшов до дўда.
- Пўшли, - похмуро промовив вўн, беручи старого за лўкоть.
- Куди? Навўщо? - перелякано забубонўв дўд. - Синку... може ще