"Радий Радутный. Гуртом добре й батька бити (укр.)" - читать интересную книгу автораРадўй РАДУТНИЙ ГУРТОМ ДОБРЕ Й БАТЬКА БИТИ Вся ця ўсторўя скўнчилась (сподўваюсь - скўнчилась) досить давно, й згадати зараз деталў практично неможливо, та й не дуже хочеться менў це робити. Бўс його зна, навўщо я взагалў це згадую. Нўколи не вўдчував себе мазохўстом, аж ось - пўдкидаю сам собў неприїмнў спогади. Навўщо? Гм... Ту дўвку я зняв в барў, в центрў мўста й признатися, власне й не сподўваючись на успўх - занадто вже гарна була цяцька, висока, струнка, ноги - хоч телевежў будуй за такими проектами, а груди взагалў... М-да... Але пика така вже горда, зманўжена, одразу видно - цўну собў знаї, й менш нўж на "мерседесў" не пўдкотишся. Але - хм... Вдалося. Я аж здивувався. Посмўхалась, дивилася зацўкавлено, на каву погодилась ў на коньяк теж. Хм... Ну, ляси точити я завжди вмўв, видав спочатку щось на найнижчому рўвнў, анекдоти тобто, потўм спробував трохи вище, кўнець кўнцем вона видала циттату з Джойса - я аж очманўв. Ну хто зараз Джойса читаї?! Та ще й дўвка?! Та ще й гарна?! Хм... а скўнчилось тим, що Дурень я, дурень! Як казав один мўй знайомий - не тўїю головою думав. Ну та ладно. При∙хали, значить, включив я музику, лазер, випили кави з коньяком, видав я ўй сеанс хўромантў∙ й з долонь перебрався потроху вище. Хай йому чорт!!! Коротше кажучи, через пару годин я вўдчув, що мо∙ уявлення про секс значно змўнилися. Чорт забирай, я навўть не думав, що так можна! А вже коли й сил не залишилось, вона щось таке зробила - там доторкнулась, десь поцўлувала, ще десь язичком провела - й по∙хали... на друге коло. Яке там друге... Тут калькулятор потрўбен, щоб порахувати. Й водночас я вўдчував, що шлюхою вона не була. Не знаю, як це пояснити. Це вўдчувалось. Я чув ∙∙ всю, вважав ∙∙ найближчим другом, не хотўлося мати й найменшо∙ таїмницў вўд не∙, й це було прекрасно, ў я б з задоволенням залишив ∙∙ з собою назавжди, але... Але зась. Перекрити собў шлях, втратити ego... нў. Я повинен бути вўльним. Ну й добре. Дякувати боговў, це вже не проблема. Хе-хе, боговў, аякже... Досў б дякував, якби власно∙ кеби на плечах не було. Й пўстолета в кишенў. Але це все нюанси. Той дядько сам винен. Навўщо отак-от викобенюватись з своїю технўкою? Так от, копирсаючись у його спадку, знайшов я й цю штуку. |
|
|