"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

- Для кого ж вiн писав? - спитав Тiм.
Вiдлуння його голосу вдарилось об склепiння печери i, немов кажан,
злякано метнулося назад...

Запис перший

"Ми оточили своє мiсто потрiйною огорожею. Вiд самого початку
я i мої колеги не вiрили в байки чафхiв про диявольську хитрiсть бiлих
звiрiв. Проте навряд чи вони могли зрiвнятися за розумом хоча б iз
чафхами. Ми боялися їхнiх зубiв та пазурiв дужче, нiж їхньої хитростi.
На той час ми вже знали: бiлий звiр нападає. на жертву завжди
ззаду. Робить вiн це мовчки i, тiльки досягнувши мети, видає короткий
писк. Той, хто чув навiть на вiдстанi цей писк, уже не може його
забути. Стверджують, що вiн жахливiший вiд найгрiзнiшого ричання.
Вiн вчувається людям ночами, i тодi вони зiскакують з лiжок i,
роздягнутi, охопленi страхом, вибiгають з помешкань. Вони мчать крiзь
нiч, не розбираючи дороги, i благають про смерть, як про порятунок.
Коли з'явилися на нашiй планетi бiлi звiрi?
Лiтописи про них не згадують. Правда, iсторики знаходили свiдчення
про рiзнi чудовиська, але при уважному вивченнi виявлялося, що то
не бiлi звiрi.
Вони мають iще одну назву - "небеснi". Ця друга назва зацiкавила
мене. Звiдки й чому вона з'явилася? Витончена фантазiя, вигадки
мiстикiв, злий задум жерцiв, якi лякали непокiрних? Чи в цьому
криється якесь свiдчення?
У працях iсторика Ертауна я натрапив на розповiдi мисливцiв з
племенi чафхiв. Чафхам, як вiдомо, не можна цiлком довiряти, однак
їхнi оповiдi здалися менi цiкавими.
Четверо мисливцiв, що полювали на горбах поблизу озера Ланi,
нiбито бачили, як на небi, подiбно до блискавицi, з'явилася розжарена
куля. Вона впала на берег озера в болото. На мiсцi її падiння
здiйнявся стовп пари, почулося гучне сичання.
Мисливцi попадали на землю, закривши очi руками. Коли сичання
стихло, люди побачили на кулi розколину. Одного з мисливцiв послали
по вождя.
Але й вождь, ясна рiч, не мiг пояснити появи "небесного дарунка".
Вiн просто звелiв вiднести кулю на Священну гору.
А за кiлька днiв, пiд час одного з молитовних ходiв на Священну
гору, мисливцi побачили бiлих звiрiв. Чафхи запевняли, що тодi звiрi
були зовсiм маленькими. Жрець оголосив їх священними тваринами.
Одного з них жрець принiс до храму. Вiн годував його з рук, i
звiрятко швидко звикло до людини: прибiгало на поклик, розумiло деякi
слова. I росло, перетворюючись у слухняного звiра-охоронця. Якось
вiн навiть врятував священнi храмовi таблички вiд грабiжника. Жрець
саме був у саду, коли з храму почувся нестямний крик. Прибiгши в храм,
служитель культу побачив мертвого грабiжника з прокушеною бiлим звiром
потилицею.
Згiдно з твердженням жерця, вiдтодi звiр почав швидко рости.
Незабаром вiн уже був по пояс людинi. Звiр лишався таким самим
слухняним, як i ранiше. Та чомусь жрець старався не повертатися до