"Василь Рубан. Бережа (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Як викона║ш три мо┐х завдання, то я зажену твiй товар у яйце, а не
викона║ш, то будеш у мене вiчним наймитом.
- Добре, - каже Сарм, - збирай.
От баба загнала скотину у яйце та й каже:
- Щоб за одну нiч оцей луг викорчував, виорав, пшеницi насiяв, викосив,
у скирти склав i щоб таки у ту нiч з нового врожаю спiк паляницю i на стiл
поклав.
Сiв Сар'ягн бiля кринички та й зажурився. А наречена з води його
запиту║:
- Чого журишся, Сар'ягне?
Розказав вiн ┐й свою скруту, а наречена йому i говорить:
- Навiщо ж ти, Сарме, з тою бабою угоду склав, навiщо ти рiшення
приймав, не звернувшись з молитвою до Ягни? Тепер ми потрапили у залежнiсть
вiд Лихо┐ сили, i важко нам буде вирватись. Але ти забувся, що треба тобi
поцiлувати воду.
Тут Сар'ягн про свою спрагу згадав, воду поцiлував i напився. Вийшла з
води бiла Лебiдка, стрепенула крилами i стала прекрасною дiвчиною.
- Тепер, Сар'ягне, лягай спати, до далеко┐ дороги вiдпочивати.
Як Сарм заснув, вона в долонi плеснула: той луг трiщить-лущить, на тiм
мiсцi ореться, пшениця сi║ться, на тому вже дозрiва║, на тому молотиться i
мелеться... I до свiтанку спекла Лебiдка паляницю та й дала Сармовi. Вiн
принiс паляницю до Лихо┐ сили в хату i на стiл поклав. Вона й каже:
- Ну, якщо ти справився, гляди ж, щоб i друге дiло зробив: щоб ти за
нiч оту гору розкопав i тудою рiчка Дон потекла. А коло Дону побудуй комори,
щоб байдаки до берега приставали i щоб ти ту пшеницю повантажив.
Пiшов Сар'ягн знову до кринички. Просвiтилась, засяяла вода у криничцi,
з'явилась на водi бiла птиця Лебiдь з бiлим лотосом iз золотою короною на
чолi. Стрепенула крилами i стала вродливою дiвчиною. Затремтiло Сармове
серце, i вiн кинувся, щоб ┐┐ обняти-поцiлувати, а вона йому:
- Зачекай, Сарме, ще ти Лихiй служиш, ще ти в наймах тужиш, ще мене не
торкайся. Говори, яке тво║ друге випробування.
Сарм ┐й розповiв. Лебiдка каже:
- Лягай вiдпочинь, бо скоро нам додому вирушати.
А сама в долонi плеснула. Та гора розкопу║ться. Дон туди тече, коло
нього комори будуються, пшениця на байдаки вантажиться. Подивилась уранцi
Лиха, що все зроблено, як вона загадувала, тодi загаду║ втрет║:
- Щоб ти у цю нiч зловив золотого Зайця.
Запитала у нього Лебiдка, що загадано. Вiн на не┐ подивився, а вона
така гарна-гарна. З того часу повелася в укра┐нцiв приказка: така гарна, хоч
води напийся. Розказав ┐й Сар'ягн загад.
- О, це вже не жарти. Це Лиха загадала, щоб ти спiймав самого Леля. А
це грiх. Хiба я прикинусь Зайцем, а ти мене принесеш i покладеш на стiльцi.
Тiльки не вiддавай ┐й у руки, бо як вiддаси, то вона мене впiзна║, i будемо
у не┐ вiчними наймитами - i ти, i я.
Так вони i зробили. Поклав вiн Зайця на стiлець та й пiшов. Тiльки Лиха
з хати, а За║ць знову перекинувся дiвчиною та за Сармом. Почали вони удвох
тiкати. Бiжать та й бiжать, коли це Лиха побачила, що нема║ Зайця,
здогадалася про все i послала свого чоловiка наздоганяти. Тодi дiвчина й
каже:
- За нами погоня! Я перекинуся пшеницею, а тебе зроблю дiдом та будеш