"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

квiтки пiдходили вченi, котрi доглядали за нею, - квiтка прямо на очах
розквiтала. А коли з'являлися тi, хто її мучив, - квiтка негайно
зiщулювалася... Ну, що ти на це скажеш?
Васько стенув плечима.
- Мало що може бути... Треба провiрити.
Довго шукати їм не довелося. Обабiч дорiжки вони вгледiли самiтну
квiтку з пишними пелюстками. Вона так i просилася, аби над нею провели
дослiд.
- Щось я цiєї квiтки ранiше не бачив, - зауважив Васько.
Вiтьковi також здалося, нiби цiєї квiтки не було, коли вони йшли на
репетицiю. Проте вголос сказав:
- Мало чого ти не бачив. Ану, гайда за вiдрами!
Хлопцi наввипередки побiгли до спального корпусу. Через хвилину,
вiдсапуючись, вони з повними вiдрами повернулися назад.
Вода двома щедрими струмками полилася на квiтку. Вiтько спорожнив
пiввiдра i запитав:
- Ну як, бачиш?
- Нi, - вiдказав Васько. - Дурницi це все.
- Лий ще!
Спорожнивши вiдра, хлопцi присiли навпочiпки i стали пильно
придивлятися до квiтки.
Цiєї хвилини налетiв легенький вiтерець i квiтка ледь помiтно
поворухнулася.
- Бачиш? Вона дякує нам, - урочисто проголосив Вiтько. - А я що тобi
казав, га?
На цей раз Васько змовчав. А коли вiтерець налетiв знову, вiн
схвильовано зауважив:
- Менi здається, що квiтка прихилилася до мене.
I нагнувся ще нижче, аби пересвiдчитися в тому, що квiтка
заприятелювала бiльше з ним, анiж з Капустiним.
- Стане вона до тебе прихилятися, - пирхнув Вiтько. - Теж менi, цяця
велика... Ану, вiдсунься, а то придавиш ненароком!
I вiн штовхнув суперника в плече. Той втратив рiвновагу i полетiв
догори дригом. Але тут же скочив на ноги.
- Чого штовхаєшся? Думаєш, я так не вмiю, га?
Через хвилину обидва дослiдники забули про свiй дослiд i покотилися по
травi, пiдминаючи пiд собою все, що тiльки траплялося на їхньому шляху.
Нарештi Васько осiдлав свого супротивника i запитав:
- Ну то як, будеш штовхатися?
- Вiдпусти, - сердито пручався пiд ним Вiтько. - Я ж це зробив тому,
аби ти не прим'яв квiтку.
Згадавши про неї, Васько квапливо пiднявся i озирнувся.
Проте квiтки не було нiде. Лише невелика калюжа все ще виблискувала пiд
сонцем. На всяк випадок хлопцi пiдняли свої вiдра i подивилися пiд ними. Але
й там не було нiчого цiкавого. Вони отетерiло витрiщилися один на одного.
- Куди це вона подiлася? - запитав Васько.

А в цю хвилину самiтна i пишна квiтка щодуху кивала п'ятами (якщо лише
у квiток е п'яти) в напрямку до лiсу, подалi вiд санаторiю.
Зупинилася вона лише в неходженiй гущавi i одразу ж перетворилася на