"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

лiсовика Даваню.
- От так iсторiя! - ошелешено приказував вiн, мацаючи боки i струшуючи
з себе краплини води. - Ну, зачекайте, я ж вас... - Проте тут же зупинив
себе: - Нi, нiчого поганого я їм не зроблю. Вони ж не вiд злостi таке
втнули, вони ж для мого здоров'я старалися. Вони ж подумали, що я не
лiсовик, а справжнiсiнька квiтка!


БIЛЯ ДЖЕРЕЛА

Лiсова рiчка брала свiй початок з маленького джерельця.
Прозорим дзвiнким струмочком квапливо бiгла вона через веселi, всiянi
квiтами галявини, з розгону пiрнала пiд замшiле камiння i струхлявiлi
дерева. I знову з безтурботним дзюрчанням поспiшала все далi й далi.
По дорозi вона зустрiчалася з iншими рiчечками та струмками i
врештi-решт перетворювалася в глибоку, повноводну рiчку. По цiй рiчцi
стрiмко пролiтали бiлоснiжнi "Ракети", пропливали красенi теплоходи,
невтомно снували баржi-трудiвницi.

I все ж ця могутня рiка брала свiй початок з крихiтного джерельця,
захованого в глибинi лiсової гущавини.
Бiля цього джерельця з самiсiнького ранку поралася маленька русалка
Чара. Вона пiдбирала з дна шматочки кори, камiнцi, глицю, старе листя...
То була її робота.
Щодня припливала сюди Чара. Без неї джерельце вже давно засмiтилося б,
здичавiло, i, може, не стало б тодi великої i могутньої рiчки.
Вода в джерелi завжди була прозорою i такою холодною, що у маленької
русалки мерзли пальцi. Тодi вона вибиралася на затiнений берег i
притискувала свої долоньки до камiння, що вже встигло нагрiтися пiд сонцем.
I знову поверталася до свого джерела.
Разом з Чарою за джерельцем повинна була наглядати i її старша сестра
Омаша. Проте вона й сама вже забула, коли востаннє вибирала з нього камiнцi
й кору.
- Тут i однiй робити нiчого, - пояснювала вона молодшiй сестрицi, затим
солодко позiхала i вкладалася на лужку бiля джерельця. Або надовго щезала в
якихось своїх справах.
Сьогоднi Омашi теж не було. Вона сказала, що на неї чекає щука Зубатка.
- Ну й що з того, що вона полює у забороненому мiсцi, -
виправдовувалася Омаша, коли їй дорiкали дружбою з хижаком. - Зате з нею
весело.
I все ж Чара мало коли працювала на самотинi. Нерiдко до молодшої
сестри припливав Бухтик, iнколи забiгав Даваня... А сьогоднi на купинi бiля
джерельця сидiла Квакуша Премудра.
- Спритнi в тебе руки, ох, i спритнi ж! - хвалила вона маленьку
русалку. - А ще обережнi, турботливi. - Подумала i додала: - I душа в тебе
чудова. Не те що в Омашi.
- Звiдкiля тобi вiдомо, в кого яка душа? - не вiдриваючись вiд працi,
запитала Чара.
Квакуша Премудра в задумi пожувала губами.
- Це кожному видко. Особливо в свято Повного Мiсяця. Тодi всi вашi нiби