"Улас Самчук. Волинь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Улас Самчук.

Волинь


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



ЧАСТИНА ПЕРША. Куди тече та рiчка

ВЕЛИКИЙ ПОХIД

Батько корчу║ пнi за лiсом на вирубi - гейби не заважали на тому шматку
такого дорогого поля. На новинi добре просо вродить, а там i пшениця, та
прокляте оте корiння. Не зореш його, не заскородиш. Корчувати його не так
легко, але хiба батьковi першина? П'ять отаких десятин сво┐ми власними
руками вичистив, а самi, либонь, здоровi зна║те, що то за лiс ще перед
парою рокiв стояв на цьому гарному мiсцi. Що то були за сосни, та дуби, та
липи... А хiба тiльки тут?! А отам в Осовцi! А на чеських полях! А на
панських! А на Тимошiвщинi... Рве, було, та рве, як буревiй, а все, "щоб
просо вродило, а пiсля пшениця".
А "вона", тобто мати, пiшла до млина. Ось уже третiй тиждень валя║ться
там та гелетка[1] жита i нiяк його не змолоти. Не диво, коли б хоч млин
далеко, а то ж пiд боком. Та що порадиш? Завiзно. Хлiба, мовляв, зародило,
то кожний силомiць на зламання карку до млина преться, так нiби не хватить
йому води.
Василь корови пасе i вже "на цiлий день", бо днi, як не кажiть,
укоротшали, а паша на тих Валах не дуже то виляга║. Не попасеш довше
худобину - не питай з не┐ й молока.
Володько й Хведот? Тi лобурi! пм що... Для них все ще готове прийде до
рота. З них ще, як з кози шерстi чи з козла молока. Куди його ще попхнеш,
коли першому щойно вiд м'ясниць пiде сьомий, а другому аж пiсля друго┐
Пречисто┐ четвертий. Сиди на печi та носом пiдшморгуй.
Але хiба та дiтвора всидить вам дома. Поки вешта║ться отут десь близько
мати, доти й вони тут - майже, як тi курчата бiля квочки, жебонять. Але
варто матерi бодай на хвильку вiдвинутися, чи то на рiчку сорочку
виколотити, чи то до млина, чи на ярмарок, як i дiтиська обо║ одразу
кудись котяться i хто зна║ куди. Страхота - ота рiчка поблизу... Та
Володько, Богу дякувати, лобур з головою видався, берегтися воно, хоч мале
i зацяпане, потрапить, але одного разу мало-мало до нещастя-страхiття не
дiйшло.
Хлопчисько ото завше дiло з огнем ма║. Ледь, бува, розвидниться, а воно