"Улас Самчук. На тведiй землi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Годi справдi вгадати, хто були тi суворi аскети, якi призвели це
затишне примiщення до такого консеквент ного сюрреалiзму. Коли ми вперше
зайшли сюди з агентом, тут було тихо, мрачно i порожньо, нiчого не
вказувало на присутнiсть будь яких мешканцiв цього простору, iсторiя про
це також мовчала, а деякi залишки археологi┐ у виглядi черепкiв вазонiв та
деякi уривки i║роглiфiв по стiнах не казали багато. Правдоподiбно це були
нащадки суворих предкiв, напевно з бородами, не конче соняшного характеру,
для яких задимлений ватран, порядна люлька крутого бакуну, добра чарка
"Скол"-у спричиняли багато бiльше насолоди, нiж естетика й гiгi║на.
Деякi натяки на вияснення ситуацi┐ вносили, як сказано, залишки древнiх
написiв, ось як "Джюлi║т" зi серцем пробитим стрiлою, накресленi крейдою
зi зовнi пiд кухонним вiкном, як таке ж "Дейвiд" з таким же серцем i такою
ж стрiлою видряпанi на цеглi веранди. Таких сердець i таких стрiл,
переважно майже затертих часом, зустрiчалося бiльше i це могло створювати
легенди про лицарiв закованих у панцерi, про закоханих красунь у замкових
вежах i взагалi про любов, молодiсть, щастя навiть у цих суворих клiматах.
I можливо мо║ втручання до цього свiту романтики не було виправдане. Я,
наприклад, озброювався щiтками, шкарабульцями, фарбами i як тiльки
приходив з роботи, чи ввечерi, пiсля денно┐ змiни, а чи рано, пiсля
нiчно┐, (мо┐ змiни мiнялися що три тижнi), я одразу наряджався у одяг
жреця i мiстерiя перезмiни клiмату починалася.
Було лiто, термометр показував переважно понад 80 Фаренгайта,
безнастанно пились "севен-апи", лились поти, найхоробрiший iз зулусiв не
мав краще розписаного, нiж мо║, лиця, паркети були встеленi "Дейлi
Старами", заставленi бляшанками "Старляк Пейнтiв", нi одна з мо┐х
поклонниць не могла б повiрити, що цей брудомаз ║ той самий дендi, якого
звикли бачити у найкращих одягах найкращих фiрм.
Зате по двох чи трьох тижнях такого дiяння, весь мiй нижнiй поверх i
частина верхнього, направду сяяла чистотою аптечно┐ склянки, кухня
нагадувала наречену у бiлому вельонi, готову пiд вiнець, вiтальня пишалася
кольорами "дрифтвуд-у 162" (фахiвцi це знають), ┐дальня сяяла барвами
оливкiв, гол оздобився шпалерами пiд стару бронзу, а верхня спальня
соняшними красотами "саншайн 54". Не рушенi зiсталися мо┐ власнi поко┐ -
господар може зачекати, але поза тим не забуто нiчого. Все довкруги
блищало, радiло, смiялося.
Залишалося - заповнити все це життям, найкраще б парою молодих,
бездiтних, без собак, котiв i канаркiв людей - вимоги, як бачите суворi,
але наш модерний, рафiнований час не визна║ сентиментiв, вiн важить
вартостi цифрами, вигодами, як мав сказати один фiлософ, що модерна людина
це синтеза бетону, нейлону, нiкотину, у яко┐ почуття й спiвчуття
заступленi примхами, димом i алькоголем. Не переконаний, чи це справдi
так, любимо перебiльшення, але якась частина цi║┐ фiлософi┐ можливо
виправдана, бо менi самому не раз настирливо видавалося, що вiд певного
часу мiй будинок i я сам втiлилися у одну химерну iстоту, у якiй мо┐ нерви
i його цегла, починали жити самостiйним ритмом i творити якiсь сво║рiднi
токсини щастя. Не маю дiла з нiкотиною i не люблю диму, але в таких
обставинах, не знаю чому, сама собою напрошу║ться добра гаванська цигара,
яка б доповнила упокорюючi пристрастi бетону й нейлону i тим самим сприяла
б вростати у твердiнь ново┐ землi на новiй плянетi..
I нарештi "фiнiс коронат опус" - драма вiдогралася, завiса спада║,