"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Василь Шевчук.

Син волi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Хто б мiг подумати, яка ворожка могла йому вгадати цю невеселу
подорож!.. Два тижнi тому вiн був ще вiльним соколом, а нинi ┐де
Санкт-Петербургом, мiстом сво║┐ молодостi, пiд пильним наглядом двох
охоронцiв, нiби якийсь варнак... До Гатчини вiн ще тримався, легко
прогонив сум, недобрi передчуття i навiть здатний був кепкувати з похмурих
церберiв, що прагли якнайшвидше привезти й здати його, Шевченка, у Третiй
вiддiл власно┐ його iмператорсько┐ величностi канцелярi┐. Коли ж збагнув,
що скоро кiнець шляху, щось напливло на нього, мов синьо-чорна хмара,
притисло, душу вгорнуло в кригу. А як долинув з неба над болотистим полем
високий голос жайворонка, на очi самi набiгли сльози. Натягнув на лоб
капелюх, аби нiхто не бачив його таким, розслабленим, i потiм довго й
тяжко долав ту хвилю розпачу...
- Ну, слава богу, при┐хали! - зiтхнув, коли спинилися бiля ворiт, яких
у всiй Росi┐ боялися не менше, нiж страшно┐ брами пекла.
Жандарм зиркнув на нього i посмiхнувся.
- Возславиш iм'я господн║, як звiдси вийдеш...- мовив багатозначно.
- А може, я невинний?
- Перед престолом усяк у чомусь та завинив.
- I ви?
- Ми - перст вказуючий,- сказав жандарм.
- I ми ж - кулак караючий,- стрибнув на землю офiцер,- Гей, хто там ║?
- постукав у куту браму.
Тарас устав, поглянув на Лiтнiй сад, який, увесь просвiчуючись, тремтiв
весняним дрожем за Рубiконом, сирiч Фонтанкою, на Ланцюговий ажурний мiст
i на Михайлiвський величний замок...
Повiз сiпнувся й рушив у двiр розбiйницького вертепу, як називали цей
дiм в оточеннi Карла Брюллова.
- Кого привiз на цей раз? - спитав жандарм, що вiдчиняв ворота.
- Та... солов'я...- махнув рукою офiцер.- Спiвав усю дорогу.
- Хохол, напевне?
- Точно.
- У нас таких чимало зараз кука║. Та все пани, студенти!..- змiряв
цiкавим зором новоприбулого.
- Попов прийма║?