"Василь Шевчук. Терновий свiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Василь Шевчук.

Терновий свiт


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Этот роман - вторая книга дилогии известного украинского советского
писателя о Т. Г. Шевченко. Она продолжает и завершает изображение
страдальческой жизни великого Кобзаря, начатое в романе "Сын воли". Годы
ссылки, освобождения и трудный путь к бессмертию в терновом мире
самодержавия легли в основу книги.



Чогось було сьогоднi йому так важко дихати. Гадав, тому виною задуха в
хатi Лазаревського, - де вiн пробув години двi, не бiльше, - й тепер, уже
надворi, в холоднiй, сiрiй мжичцi хапав повiтря жадiбно, як риба, викинута
на суходiл. Такого з ним ще не траплялося. Хворiв не раз, звичайно, але
щоб так давило груди... Може, тому виною лiкар? "Тарасе, вам поберегтися
треба, полiкуватися!.." - сховав пiд брови очi. Цей Едуард Барi нагонить
страху на будь-кого, знайде в тобi хворобу, хоч ти як дуб... Навiщо дався
вислухати!.. Ну, занедужав трохи, ну, схуд, змарнiв... Ось вирветься на
Укра┐ну - i все мине!.. Ця мжичка, i ця Нева, з яко┐ тягне холодом, неначе
з льоху, хiба уже одному тут вкоротили вiку... А вiн не дасться, дзуськи!
Майне собi на милу рiдну землю, оселиться бiля Днiпра, в сво┐й сосновiй
хатi, посадить вишнi, яблунi... Примружив очi - й тихо йому пахнуло
цвiтом, пробiг вiтрець, торкнувшись його чола. Ударила об берег хвиля...
Глухо, аж нiби гнiвно... Що це з його Днiпром?.. А-а, то Нева. Вона весь
час розбурхана, неначе прагне вирватися iз кам'яного жолоба, яким ┐┐
скували люди... Вирватися... Чомусь усе частiше зринав це рiшуче слово в
його думках...
Минув свою домiвку й вийшов на спорожнiлу набережну. Безмовнi вiчнi
сфiнкси похмуро щулилися в густiй моквi. пм, певно, також мариться тепло
та сонце, рiдний далекий край...
На тому боцi рiчки ледь-ледь проблиску║ ряд лiхтарiв. А вiкна вже не
свiтяться. Чи, може, ┐х не видно. На цьому березi, бач, ще не сплять i
тут, i там... Он в Академi┐, - де й вiн живе, - ще хтось з художникiв при
свiтлi свiчки прагне знайти оте сво║, ║дине, що винесе його колись до
сонця слави та визнання... Гай-гай, i вiн колись... Це ж скiльки вже
минуло лiт, як вiн зайшов уперше до Академi┐ законним учнем? Аж двадцять