"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

поспiшив, накульгуючи, далi, бо йому аж у головi запаморочилося - вiд
незнайомки наче золотими хвилями заструмувало. Йому здалося, що ця вулиця
- не просто шлях, який так собi кладеться, весь простiр наповнювався тими
золотистими хвилями, i чи вiд блимотливих калюж серед дороги, чи вiд
повiтря видалося йому, що шлях, яким iшов, дивно запрозорiв. Зрештою,
попереду й справдi заголубiло - лежала мiж городiв та дерев тонка та
звинна рiчка. Там далi витиналися горби, i вони раптом застрибали йому у
визорi, аж мусив спинитися: запаморочилося - спадок по тому життi, яке
лишалося за спиною.

2

Школа тяглася до косогору, знижуючись у цоколi; у крайньому ┐┐ кiнцi,
де були дверi з великим навiсним замком, цоколь пропадав; двiр -
утоптаний, трава обрамляла його тiльки пiд стiнами та парканом, паркан
протрухлий, з численними щербами; зразу за школою - стрiмка, кам'яниста,
густо засипана жорствою гора, вище росли густi дерева, а з право┐ руки,
трохи поодаль, витиналася важка, потрiскана скеля.
Володимир обiйшов двiр, злякавши курку пiд каштаном, курка загаласувала
й кинулася навтьоки, i чи був покликаний тi║ю куркою, чи, може, з неба
впав - вирiс перед Володимиром широкоплечий бородатий дiд. Володимир
побачив його малi синi очi, i хоч дивилися вони насторожено, йому стало
погiдно вiд тих очей, бо цей колiр невiдступне супроводжував його
сьогоднi. В руцi дiд тримав кийка, мабуть, не задля пiдпори; Володимир
усмiхнувся до старого, виклавши в тiй усмiшцi всю ту радiсть, яко┐ зажив
на цiй вулицi, але це не розтопило замерзлi й такi настороженi очi,
спалахнув тiльки там блакитний полиск.
- Нема тут уборно┐! - вуркотiв дiд, загороджуючи Володимировi дорогу,
хоч у кутку двору таки стояла розтрiскана й розхитана споруда, у
призначеннi яко┐ годi помилитися.
Володимир уже не мiг стриматися й мусив засмiятися до тих
настовбурчених i тому смiшних очей. Мусив сказати, що прийшов сюди на
роботу i що отепер, розвiв вiн рукою, все - володiння його, ба навiть i
сам дiд. Тодi дiд почав танути на очах: ослабла рука, що стискала кийка,
обличчя розм'якло i стало добродушно-нетямкувате, а очi зробилися тим, чим
повиннi бути: яскравим вiдбитком сяйва, що текло сьогоднi щедро на землю.
Володимир показав дiдовi сво┐ папери, щоб той зовсiм йому повiрив, а
коли озирнувся, побачив, що з-за паркану сусiднього двору вистромилося iз
п'ятеро дитячих голiв. Усмiхнувся, хоч тi й не подумали вiдповiсти на
привiтання, вiдтак аж голову закинув - обiйняло його раптом щастя!
Дiд усе ще ворушив губами, читаючи його папери, i доки перечитав,
Володимир устиг обдивитись i гору поза скелею. На скелi стояв високий
худий хлопчак, схилившись, став через те химерно схожий на знак питання;
над головою у Володимира зашелестiв каштан, а пiд ноги впало кiлька
┐жачкуватих плодiв. Вiн побачив угорi за скелею майже потонулий у зеленi
дiм, - хлопчак уже йшов туди по крутiй кам'янистiй стежцi. Внизу, у
жовтому пiщаному ложi, лежала рiчка, i по пiску ганяло дво║ голих
золотистих, як i пiсок, дiтей.

3